четвер, 1 листопада 2012 р.

Туманний Трахтемирів

Нарешті з'явився час розповісти про нашу суботню поїздку до Трахтемирова.Треба сказати,що минулого року нам вже вдалося побувати в цьому чудовому куточку Канівщини.Та поїздка відбулася в рамках погоні за золотою осінню.Але осінь тоді виявилась не надто золотою.Трохи пізніше ми планували ще одну поїздку в Трахтемирів,але дощова погода внесла свої корективи і поїздку було відмінено.І відбулась вона лише минулими вихідними.Цього разу головною фішкою поїздки теж було фотографування осінніх пейзажів,але на додачу до того мали на меті огляд деяких цікавинок,які ми з різних причин не побачили в минулорічній поїздці .
Цього разу до нашої вже випробуваної команди в складі ,Олени,Тараса та мене додалося поповнення.До нас приєднався мій давній знайомий Віктор з дружиною Оксаною та їх донею Вікторією.Ця поїздка,на відміну від торішньої,була ретельно підготовлена.Був чітко спланований маршрут,вивуджені з інтернету координати головних атракцій Трахтемирова,було перечитано купу фотозвітів і переглянуто багато відеороликів.Але все ж деяких "ляпів" при підготовці уникнути не вдалося.І головним таким "ляпом" виявився прогноз погоди на вихідні.Хоча на суботу практично всі авторитетні метеосайти обіцяли нам сонячну погоду,насправді все виявилось навпаки.Я б сказав,більше,чим навпаки.
Трахтемирів зустрів нас густим туманом.Власне,туман ми бачили і по дорозі,але сподівалися,що підніметься обіцяне сонце,і туман потроху розсіється.Але даремно ми того чекали.Погода виглядала геть не фотографічною,а промокле наскрізь від сильної роси взуття настрою не додавало.Туман час від часу трохи розсіювався,даючи змогу зробити декілька знімків.Але все ж ми були в Трахтемирові!
В'їзд до ландшафтного парку зустрів на так.Крім зачиненого шлакбаума нас на кожному кроці зустрічали "гостинні" таблички на зразок цієї
Благополучно проігнорувавши шлакбаум разом з табличками ми вийшли на прибережну терасу,на якій можна оглянути відоме дерево-тризуб і хрест біля нього
Надгробки над козацькими похованнями
Мисливський будинок АТЗТ АЕО «Трахтемирів»
Потім повернулися до шлакбаума і по грунтовій дорозі пішли в бік висоти 222,по дорозі до якої мали відвідати старовинний козацький цвинтар
Цвинтар ми знайшли досить швидко,хоч і довелося попетляти в лісовій гущавині
Дехто,той же,наприклад,Скіф,не вважають цей цвинтар козацьким,бо,мовляв,поховання на ньому належать до більш пізньої доби,але,думається,мешканціТрахтемирова у всі часи вважали себе козаками.Тож не дивно,що цвинтар більшість людей вважають козацьким.Та й архітектура надгробків ніби підтверджує цей факт.
Побувши деякий час на цвинтарі,ми вирушили далі
Дорога пролягає повз трахтемирівські хати,в яких ще мешкають люди
В одній з таких хат мешкає наш давній знайомий Олег Георгійович Петрик,якого всі звуть Скіфом.Цього разу до нього ми не заходили,бо часу було обмаль,а планів в нас було багато.
Далі на нас чекала несподівнка.Ну не те,щоб несподіванка,адже зустріти охоронців парку на його території не є великою несподіванкою.Несподіваним було те,що на чолі охорони був сам власник ландшафтного парку А.П.Слоневський.Цілком логічно,що нам довелось відповідати на питання на кшталт "хто?","звідки?","чи бачили таблички?","в кого ви питали дозволу?" та інші подібні питання.Ми пояснили,куди і з якою метою йдемо.Наші відповіді ніби задовольнили пана Слоневського,бо його жорсткий спочатку тон трохи пом'якшав.Далі нам довелось вислухати лекцію на тему поведінки на території ландшафтного парку.Також власник висловив стурбованість тим,що з послабленням режиму в ландшафтному парку почали відбуватися різні неподобства.Так,за його словами,різні горе-туристи залишають після себе сміття,пересуваються по парку автівками(в цьому ми самі незабаром впевнились.До того ж буквально через пів-години ми мали змогу побачити,як по території парку пролетіла колона байкерів кількістю більше 20 людей).Також він додав,що з наступного року все буде інакше і такого неподобства вже не буде.Мабуть,слід розуміти,що разом з неподобством зникне і можливість потрапити до парку взагалі.Після лекції нам дали "зелене світло" і навіть побажали приємного перебування на території парку,чим ми не забарилися скористатися.Незабаром дійшли до висоти 222.
Ця висота,як стверджують,є центром давнього арійського городища.До того ж є місцем сили,тому як магнітом притягає до себе людей,які займаються різними духовними практиками.Стверджують,що тут добре медитувати,а найбільші відчайдухи-езотерики запевняють,що тут існує прямий зв'язок з космосом а також перехід в інші виміри.Не знаю,так це,чи ні,але коли ми повертаючись назад,зупинилися на відпочинок біля триангуляру,то дуже швидко відчули приплив сил і бадьорості,хоча були вже досить стомлені.Мабуть-таки щось тут є:)
намагається встановити зв'язок з космосом
а Олена оволодіває мистецтвом медитації.Обоє стверджують,що в них вийшло)
Через декілька хвилин мали змогу впевнитися в правдивості слів Слоневського.Та вузька стежка,якою ми пробиралися до хреста минулого року і яка тоді була ледь помітною в густій високій траві,зараз витовчена і розбита автівками,що шарму місцевості не додає однозначно
Ікона,яка за повір'ям,допомагає позбавитись від хвороб
Трахтемирівська земля справедливо належить до національної казни історичної пам'яті українського народу.Тут завжди селились люди.Саме тут зароджувалася культура майбутньої України. Саме в цьому місці археологами було відкрито багато визначних пам'яток від трипільської культури до періоду Київської Русі.На півострові розташовані 81 археологічна, 9 історичних і 9 природних визначних пам'яток. Серед них - стоянка епохи муст`є (120-130 тисяч років), Трахтемирівське скіфське городище, залишки храмів літописного Зарубського монастиря, поселення на горі Городки, козацьке кладовище в селі Трахтемирів, визначній пам'ятки природи- Канівські дислокації та заповідні урочища.Навколишня територія є яскравим зразком природи лісостепової зони середнього Подніпров’я. Посічений глибоченними ярами рельєф робить цю територію особливо мальовничою і привабливою своєю неповторністю та різноманітністю рослинного покриву. Сучасний рослинний покрив парку сформувався в результаті взаємодії трьох головних чинників - географічного розташування, рельєфу і впливу господарської діяльності людини.Хочеться відмітити,що чи не найефектніше ця місцина виглядає восени.
Була в нас думка знайти Марків Шпиль,який наче б-то знаходиться недалеко від хреста,але нам це не вдалось.Оббігавши довколиці всіх найближчих ярів і обдивившись місцевість з високих пагорбів,шпиля ми не помітили.До речі,вже стало традицією,що під час своїх поїздок ми частину запланованого або не знаходимо,або не встигаємо подивитися через брак часу.Видно,Трахтемирів хоче,щоб ми приїхали до нього знову)
Віктор разом з намагаються віднайти Марків Шпиль
на протилежному боці яру
Командне фото на згадку
Коли на зворотному шляху проходили повз трахтемирівські хати,помітили на дереві отаке ось диво.Диво сиділо на дереві, світило різнокольоровими очима і абсолютно нас ігнорувало.
Мандрівка,як і минулого року,вийшла логічно не завершеною.Адже не знайшли Марків Шпиль,не дійшли,як планувалось,до гори Батури.Та коли б навіть і дійшли,то фотографувати ландшафти,які відкриваються з гори було б практично неможливим через туман,який ближче до вечора почав згущуватись.А види з Батури,повірте,відкривіються фантастичні!Тож маємо сподівання обов'язково там побувати.

Переглянути більшу мапу

середа, 10 жовтня 2012 р.

До Бучацького озера

Сказати,що мене завжди тягне на Трахтемирівський півострів-все одно,що нічого не сказати.Адже кожну нову мандрівку в ці чудові у всіх відношеннях місця я сприймаю як маленьке свято.І той факт,що я тут вже неодноразово бував,нічого не змінює.Сюди хочеться повертатись ще і ще.На півострові є багато красивих місць,вартих на відвідування.Одним з таких місць є майже покинуте село Бучак.Тож коли велася дискусія з відносно напрямку нашої суботньої поїздки,був вибраний саме цей варіант.
Навколишня місцевість насичена археологічними пам'ятками ранньослов'янського періоду. 2 км нижче за течією Дніпра розташована Бабина гора, яку археолог Борис Рибаков відносив до провідних святилищ цього періоду на Середньому Подніпров'ї.Крім Бабиної гори є тут Московські гори та гора Лисуха,на якій було розкопане ранньослов’янське городище,знайдено близько ста поховань давньоруського часу, а також відкрите велике середньовічне місто.Дехто з дослідників вважає,що це місто не що інше,як літописне місто Пересічень.
Варто зазначити,що зараз села в традиційному розумінні тут не існує.Є лише декілька хат,в яких в літній час проживають дачники,бджолярі та рибалки.Але це поселення Канівщини знало кращі часи.У 1900 році село мало 182 двори та 846 жителів.Власником села був граф Цезар Адамович Шелембек. Тоді на території села були школа, 7 вітряків, 2 кузні.
При радянській владі село особливого розквіту не мало(ще б пак,адже горбистий ландшафт не сприяв розвитку землеробства),зате люди жили в екологічно чистій місцевості,мали вдосталь землі,лісу.А коли додати до цього близькість Дніпра з практично гарантованою тоді вдалою риболовлею,то можна зрозуміти,що жилося людям тоді в Бучаку досить непогано.Звичайно,населення мало незручності у вигляді відсутності доріг з твердим покриттям та електрики,але те частково компенсувалось чистим повітрям і розкішними,майже карпатськими краєвидами,які по заслузі оцінили кінематографісти.Завдяки цим самим краєвидам Бучак неодноразово виступав в ролі кіномайданчика.Тут знімалося багато історичних фільмів.Залишки асфальтованих ділянок(для пересування кінокамери) посеред густого лісу-тому свідчення.Не оминули своєю увагою цю місцевість і художники.З'їздилися вони сюди зі всього бувшого СРСР і перебували тут всеньке літо,змальовуючи розкішні місцеві пейзажі.
Але спокійному життю селян настав край.В зв'язку з будівництвом Канівської ГЕС та заповненням чаші Канівського водосховища в 1974 році частина Бучака,яка розташовувалась в зоні затоплення,була ліквідована,а люди розселені по сусідніх селах.Остаточно добили село в 1984-му,коли почалося спорудження Канівської ГАЕС.Людей відселили остаточно і на території села почалася будівельна вакханалія.Потужна техніка руйнувала первісний ландшафт,вирубувалися праліси,багато дерев в яких були свідками князівських часів,нищилися древні цвинтарі.Не пощадили навіть історичну гору-пам'ятку-Лисуху.Після того,як на місцевості повправлялися бульдозери,гора сильно втратила в розмірах.Те,що ми бачимо зараз-лише третя частина від булої Лисухи.Варто,мабуть,сказати,що з розвалом СРСР будівництво було припинено.
Озеро,яке можна бачити на світлинах,є не що інше,як нижній котлован недобудованої ГАЕС.Стверджують,що воно має глибину до 30-ти метрів і дно його вистелене бетонними плитами.Але живиться воно не дніпровою водою,як можна було б подумати,роздивляючись фото.Живлять його підземні джерела,причому дуже холодні,через що вода навіть погожої літньої днини досить холодна.До того ж озеро за рівнем знаходиться вище водосховища і надлишок води витікає з озера в Дніпро.
Наші плани відносно Бучака були досить великими.Ми хотіли подивитися млин,який залишився один з семи раніше збудованих млинів,хотіли побувати на могилі відомого поета Володимира Затуливітра,а,головне,знайти Рожену криницю,яка знаходиться в Бучацькому лісі,в урочищі Грибіне́й.Хотіли також піднятися на високу гору з ціллю помилуватися озером з висоти.Так от саме оце "помилуватися з висоти" і перекреслило всі інші плани,бо на горі ми провели досить багато часу,чекаючи потрібного для зйомки освітлення.Види з гори відкриваються просто неймовірні.До того ж в лісі,яким вкрита гора,ростуть гриби,які крім нас збирати було ні́кому.Тож часу на подальші екскурсії в нас залишилося мало.Ми спробували,правда,віднайти в лісі Рожену криницю,але потерпіли фіаско.Координати криниці,які ми мали,виявилися невірними.
Вид з протилежного боку озера
Біля озера вражає своєю свіжою весняною зеленню трава.Чим не травень-місяць?:)
Ті зайві декілька кілометрів лісової дороги,якими я без ніякої потреби поводив своїх френдів,здається,анітрохи не налаштували їх проти мене:)
,Олена і Тарас
Пізно ввечері,стомлені,але переповнені позитивними враженнями від поїздки,ми повернулись в Черкаси.А вночі мені снились розкішні бучацькі краєвиди і нескінченні лісові дороги...