Під час недавнього походу за грибами в ліс біля села Трушівці,що на Чигиринщині,трохи заблукав і,шукаючи виходу бодай на якусь лісову дорогу,натрапив на покинутий лісовий хутір.Хутір був невеликий,десь з півтора десятки хат.З усього було видно,що люди тут давно не живуть:напівзруйновані хати і підсобні споруди говорять про це досить красномовно.Деякі хати були зруйновані повністю і на їх місці залишилася лише купа соломи,глини і зтрухлявілих дошок.Все це заросло бур'яном в зріст людини.Наявність поселення в лісі мені видалась цікавою і я почав накопувати про нього хоч якусь інформацію.
Перед тим,як розповісти про це поселення,мабуть,варто познайомитись спочатку з історією трушівецького лісу,в якому воно розташоване.Чигиринський сосновий бір,до якого і входить трушівський ліс, на відміну від інших відомих борів України, на карті лісів з’явився порівняно недавно. Борова тераса річки Тясмин в Чигиринському районі площею більше 12 тис. га впродовж багатьох років являла собою переважно слабко або зовсім не задернілі піски,про які згадував ще Юрій Горліс-Горський в своєму знаменитому романі "Холодний Яр":
"... піскуваті кучугури понад Тясмином виглядають зблизька як клапоть Туркестанської пустелі. Де-не-де пробивається суха трава, ростуть карликові корчики і деревця. Коло Трушівців звертаємо з тракту в село на короткий відпочинок. Ноги в'язнуть у сипучому піску.Село різко відрізняється виглядом від сіл по той бік Тясмина – воно ніби лежало в іншій частині світу. Нема садків, квітів... Лиш де-не-де зеленів клаптик городу, обгороджений густим високим плотом, щоб не заносило піском. Усюди горбки і смуги піску, що поволі посувалися зі сходу на захід. Як тільки долітав сюди порив вітру з рівнини від Дніпра, чубки їхні курилися і пісок продовжував свій повільний віковий хід на захід. Кожна хата, кожна будівля, залежно від свого віку, була занесена піском до третини, до половини або й під саму стріху. Пісок оминав будівлі, перелазив через плоти, ліз через доріжки. Присипані деревця розпачливо витягали свої гіллячки догори,неначе намагаючись вискочити, вирятуватись із цупких обіймів сіро-жовтої смерті. А в долині буйно зеленіли Тясминові плавні й мочарі, що ковтали нанесений вітром пісок і не пускали його на протилежний берег..."
"... піскуваті кучугури понад Тясмином виглядають зблизька як клапоть Туркестанської пустелі. Де-не-де пробивається суха трава, ростуть карликові корчики і деревця. Коло Трушівців звертаємо з тракту в село на короткий відпочинок. Ноги в'язнуть у сипучому піску.Село різко відрізняється виглядом від сіл по той бік Тясмина – воно ніби лежало в іншій частині світу. Нема садків, квітів... Лиш де-не-де зеленів клаптик городу, обгороджений густим високим плотом, щоб не заносило піском. Усюди горбки і смуги піску, що поволі посувалися зі сходу на захід. Як тільки долітав сюди порив вітру з рівнини від Дніпра, чубки їхні курилися і пісок продовжував свій повільний віковий хід на захід. Кожна хата, кожна будівля, залежно від свого віку, була занесена піском до третини, до половини або й під саму стріху. Пісок оминав будівлі, перелазив через плоти, ліз через доріжки. Присипані деревця розпачливо витягали свої гіллячки догори,неначе намагаючись вискочити, вирятуватись із цупких обіймів сіро-жовтої смерті. А в долині буйно зеленіли Тясминові плавні й мочарі, що ковтали нанесений вітром пісок і не пускали його на протилежний берег..."
Але так було не завжди.Історичні дані свідчать, що ще в середини 18 століття тут росли змішані сосново-дубові ліси. Саме їх методично спалювали польські конфедерати, а за ними й російські можновладці,щоб знищити Гайдамацький рух на Чигиринщині.Пізніше, з розвитком промисловості на півдні України, ліси знищувалися на паливо для гуралень та цукрових заводів, на деревне вугілля. В результаті цього ліс був практично знищений. Перші спроби боротьби з водною і вітровою ерозією, закріплення пісків методом шелюгування, а потім – садіння сосни, були зроблені ще на початку 20-го сторіччя.Роботи по залісненню Притясминських пісків проводились в межах м.Чигирин, сіл Розсошинці та Гущівка, де було заліснено майже 500 гектарів пісків.
Але справжню боротьбу з піском було розпочато в кінці 50-х-на початку 60-х років минулого століття.Працівники новосформованого трушівського лісництва згідно з держпрограмою засаджували величезні території піску саджанцями сосни.Багато разів доводилося саджанці пересаджувати,бо їх знищували суховії і гарячий пісок.Була проведена титанічна робота і сьогодні,зрештою,маємо цей чудовий ліс,до якого ми всі любимо їздити по білі гриби й маслюки.
Тепер,коли з лісом все зрозуміло,повернемося до хутора.Коли подивитися мапу,то видно,що село Трушівці,яке і дало назву лісу,а відтак і лісництву, розбите на частини.Одна частина знаходиться біля дороги Черкаси-Чигирин,а інша,яка ділиться на дві частини,розташована по інший бік трушівського лісу,ближче до старого річища р.Тясмин.Та частина,на якій стоїть позначка,є не що інше,як хутір,який я знайшов,блукаючи в лісі.
Час заснування села Трушівці невідомий, але можна гадати, що вже в кінці XVI століття біля Тясмину існувало поселення.
Ось що пише на цю тему Лаврентій Похилевич:
"...Село розділяється на дві частини, одна з яких, та, що лежить на березі Тясмина, називається Ясковицями, а друга, при поштовій дорозі власне Трушівцями".
Саме той піщаний степ, який утворився на місці знищеного конфедератами і промисловцями лісу,змусив жителів Ясківець переселитися на рівнину до поштової дороги. Переселенці називались трушівчанами, що походить від слова "трусити". Потім обидві частини села стали називатися "Трушівці".Хоча ще довгий час стара назва села вживалася в побуті і практично по кінець 20-го сторіччя в старих Ясківцях жили люди, використовуючи екологічно чисті будинки під літні дачі.Бо місце там чудове у всіх відношеннях.Тиша,спокій,близькість лісу і річки.А що ще треба людині,яка по горло сита міським життям?Зраз же це село має такий вигляд:
Ось що пише на цю тему Лаврентій Похилевич:
"...Село розділяється на дві частини, одна з яких, та, що лежить на березі Тясмина, називається Ясковицями, а друга, при поштовій дорозі власне Трушівцями".
Саме той піщаний степ, який утворився на місці знищеного конфедератами і промисловцями лісу,змусив жителів Ясківець переселитися на рівнину до поштової дороги. Переселенці називались трушівчанами, що походить від слова "трусити". Потім обидві частини села стали називатися "Трушівці".Хоча ще довгий час стара назва села вживалася в побуті і практично по кінець 20-го сторіччя в старих Ясківцях жили люди, використовуючи екологічно чисті будинки під літні дачі.Бо місце там чудове у всіх відношеннях.Тиша,спокій,близькість лісу і річки.А що ще треба людині,яка по горло сита міським життям?Зраз же це село має такий вигляд:
Дорога до Ясківців від Чигиринської траси
Немає коментарів:
Дописати коментар