Вшанування героїв Холодного Яру

Сьогодні був в Україні.В справжній Україні! Я побував с.Мельники́,де сьогодні проходили заходи з вшанування головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, козаків та старшин полку гайдамаків Холодного Яру.Розмах цього дійства вражає.Виходитть на те,що з кожним роком в ці дні до Холодного Яру приїздить все більше й більше патріотів України.

Почалося це дійство мітингом біля пам'ятника героям Холодного яру.Промовляли громадські діячі,опозиційні політики,письменники.

Особливо сподобався присутнім виступ письменника Василя Шкляра.

Автографи роздає письменник Роман Коваль

Далі в програмі були виступи фольклорних колективів

Думу про Холодний Яр співає бандурист Тарас Силенко

Родзинкою дійства,як і в попередні роки, стали Чорні Запорожці зі своїм славетним тулумбасом.Їх виступ мені сподобався чи не найбільше.

Продавалось безліч книг на історико-патріотичну тематику і сувенірів

На заході були присутні різноманітні козацькі формування з різних міст України

Крім козаків була присутня велика кількість вельми симпатичних панянок

Далі в програмі була реконструкція бою між українськими повстанцями і червоним продзагоном.На саму реконструкцію довелося пару годин почекати під не по-весняному палючим сонцем,розважаючись фотозйомкою передуючих їй подій

І от довгоочікуваний бій таки почався.За легендою реконструкції червоний продзагін з награбованим в мельничан збіжжям просувався балкою,не підозрюючи,що на них вготували засідку гайдамаки.

Завдяки ретельно продуманій тактиці козаків ворог,звичайно ж,був розбитий.

По завершенню бою прогриміла сальва на честь загиблих отаманів і козаків Холодного Яру.

Фото на згадку

Далі в програмі заходу значилось освячення зброї і прапорів біля Гайдамацького ставу.Дуже хотілося б відвідати і це дійство,але після кількагодинного перебування на пекучому сонці я почував себе не зовсім добре,тому змушений був поїхати додому.

Золотоніський Свято-Успенський собор

Увагу кожного,хто проїздить центральною вулицею Золотоноші,привертає величний кам'яний храм,розташований при самій дорзі.Ця архітектурна споруда,збудована на початку 20-го століття,є самою видатною архітектурною пам'яткою міста.Два роки тому храм відсвяткував своє століття.Хоча вік цього храму порівняно невеликий,історія церкви є набагато давнішою.

Починалась вона,себто історія,в далекому 1745 році,коли на місці сучасного камёяного храму був збудований дерев'яний храм Успіння Божої Матері.Збудував йог козак з села Домантове,що неподалік Золотоноші. Чи то далося взнаки неякісне будівництво,чи були якісь технічні прорахунки,але цей храм дуже швидко руйнувався.Михайло Максимо́вич,відвідавши його, був пригнічений його тодішнім станом. "Старі стіни Успенської церкви...ледве тримаються і очікують на швидке оновлення,але мені завше шкода,коли дерев'яні церковні споруди в новому стилі зводяться на місці попередніх у стилі староукраїнському,які нагадуютьконічними верхами пагоди індійські",- писав вчений.

Тож в 1845 році було збудовано новий дерев'яний трипрестольний собор з престолами в честь Успіння Божої матері,в ім'я Апостолів Петра і Павла,і третій - в ім'я мучениць Віри,Надії і Любові та їх матері Софії.Але і цій церкві теж не судилося довго проіснувати,бо вже в травні 1907 року вона вщент згоріла від пожежі,яка почалася від свічки,випадково залишеної священником.

В тому ж-таки 1907 році розпочалося будівництво нового,вже кам'яного храму,яке тривало по 1910 рік.Збудований він був у псевдо-візантійському стилі і мав унікальну систему опалення. У підвалі під вівтарем знаходилися дві величезніі топки, в яких тліли великі колоди, дим від яких піднімався нагору по керамічних трубах, обігріваючи підлогу і стіни. Ця система опалення підтримувала баланс вологи в приміщенн храму, стіни якого мають товщину в 5 цеглин.

Успенському собору,побудованому з цегли, судилася набагато щасливіша доля,ніж його дерев'яним попередникам, хоч і його не обминули лихоліття. Після жовтневого перевороту та в роки воовничого атеїзму руйнувалися церкви й терпіли від репресій священнослужителі. З 1927 по 1937 рік в Золотоноші були зруйновані всі церкви, але Свято-Успенська вистояла. Хоча дісталося і їй немало лиха: з неї були знесені всі куполи,була зруйнувана дзвіниця,знищені дзвони.Згодом в храмі було розміщено військовий склад,в якому окрім військової амуніції зберігали й сіль, яка завдавала шкоди стінам споруди.Сіль була мокра і волога,нею була просякнута вся нижня частина церковного муру.Сіль і зараз виступає на стінах,руйнуючи штукатурку і розпис.

В роки німецької окупації церкву відремонтували і в храмі відновилися служіння.З 1942 року вони не припиняються й до цього часу. Як не дивно,але храм діяв навіть тоді, коли інші храми були закриті. В листопаді 1943 року, після так званого визволення Золотоноші від фашистських загарбників працівники НКВД заарештували настоятеля церкви,який помер від тортур під час слідства.

Сьогоднішній собор окрім головного-Успенського-має ще й бокові вівтарі:правий-на честь Святої Трійці,лівий-на честь Миколи Чудотворця.

Від невеликого церковного цвинтаря,який розміщувався за вівтарною стіною собору,залишилася лише могила одного з настоятелів храму.А в пам'ять про всіх,хто тут похований,кілька років тому на місці зруйнованого людьми і часом цвинтаря було встановлено хрест.

Сучасного вигляду храм набув в час,коли Україна здобула незалежність.У 1997 році майже в первісному вигляді відтворено дзвіницю і прикрашено мозаїчною іконою „Спас Нерукотворний“.

Саме в такому вигляді ми можемо бачити цей храм,який є свідком вже більше ніж ста років життя Золотоноші.

Переглянути Свято-Успенський собор на карті більшого розміру