середу, 10 жовтня 2012 р.

До Бучацького озера

Сказати,що мене завжди тягне на Трахтемирівський півострів-все одно,що нічого не сказати.Адже кожну нову мандрівку в ці чудові у всіх відношеннях місця я сприймаю як маленьке свято.І той факт,що я тут вже неодноразово бував,нічого не змінює.Сюди хочеться повертатись ще і ще.На півострові є багато красивих місць,вартих на відвідування.Одним з таких місць є майже покинуте село Бучак.Тож коли велася дискусія з відносно напрямку нашої суботньої поїздки,був вибраний саме цей варіант.
Навколишня місцевість насичена археологічними пам'ятками ранньослов'янського періоду. 2 км нижче за течією Дніпра розташована Бабина гора, яку археолог Борис Рибаков відносив до провідних святилищ цього періоду на Середньому Подніпров'ї.Крім Бабиної гори є тут Московські гори та гора Лисуха,на якій було розкопане ранньослов’янське городище,знайдено близько ста поховань давньоруського часу, а також відкрите велике середньовічне місто.Дехто з дослідників вважає,що це місто не що інше,як літописне місто Пересічень.
Варто зазначити,що зараз села в традиційному розумінні тут не існує.Є лише декілька хат,в яких в літній час проживають дачники,бджолярі та рибалки.Але це поселення Канівщини знало кращі часи.У 1900 році село мало 182 двори та 846 жителів.Власником села був граф Цезар Адамович Шелембек. Тоді на території села були школа, 7 вітряків, 2 кузні.
При радянській владі село особливого розквіту не мало(ще б пак,адже горбистий ландшафт не сприяв розвитку землеробства),зате люди жили в екологічно чистій місцевості,мали вдосталь землі,лісу.А коли додати до цього близькість Дніпра з практично гарантованою тоді вдалою риболовлею,то можна зрозуміти,що жилося людям тоді в Бучаку досить непогано.Звичайно,населення мало незручності у вигляді відсутності доріг з твердим покриттям та електрики,але те частково компенсувалось чистим повітрям і розкішними,майже карпатськими краєвидами,які по заслузі оцінили кінематографісти.Завдяки цим самим краєвидам Бучак неодноразово виступав в ролі кіномайданчика.Тут знімалося багато історичних фільмів.Залишки асфальтованих ділянок(для пересування кінокамери) посеред густого лісу-тому свідчення.Не оминули своєю увагою цю місцевість і художники.З'їздилися вони сюди зі всього бувшого СРСР і перебували тут всеньке літо,змальовуючи розкішні місцеві пейзажі.
Але спокійному життю селян настав край.В зв'язку з будівництвом Канівської ГЕС та заповненням чаші Канівського водосховища в 1974 році частина Бучака,яка розташовувалась в зоні затоплення,була ліквідована,а люди розселені по сусідніх селах.Остаточно добили село в 1984-му,коли почалося спорудження Канівської ГАЕС.Людей відселили остаточно і на території села почалася будівельна вакханалія.Потужна техніка руйнувала первісний ландшафт,вирубувалися праліси,багато дерев в яких були свідками князівських часів,нищилися древні цвинтарі.Не пощадили навіть історичну гору-пам'ятку-Лисуху.Після того,як на місцевості повправлялися бульдозери,гора сильно втратила в розмірах.Те,що ми бачимо зараз-лише третя частина від булої Лисухи.Варто,мабуть,сказати,що з розвалом СРСР будівництво було припинено.
Озеро,яке можна бачити на світлинах,є не що інше,як нижній котлован недобудованої ГАЕС.Стверджують,що воно має глибину до 30-ти метрів і дно його вистелене бетонними плитами.Але живиться воно не дніпровою водою,як можна було б подумати,роздивляючись фото.Живлять його підземні джерела,причому дуже холодні,через що вода навіть погожої літньої днини досить холодна.До того ж озеро за рівнем знаходиться вище водосховища і надлишок води витікає з озера в Дніпро.
Наші плани відносно Бучака були досить великими.Ми хотіли подивитися млин,який залишився один з семи раніше збудованих млинів,хотіли побувати на могилі відомого поета Володимира Затуливітра,а,головне,знайти Рожену криницю,яка знаходиться в Бучацькому лісі,в урочищі Грибіне́й.Хотіли також піднятися на високу гору з ціллю помилуватися озером з висоти.Так от саме оце "помилуватися з висоти" і перекреслило всі інші плани,бо на горі ми провели досить багато часу,чекаючи потрібного для зйомки освітлення.Види з гори відкриваються просто неймовірні.До того ж в лісі,яким вкрита гора,ростуть гриби,які крім нас збирати було ні́кому.Тож часу на подальші екскурсії в нас залишилося мало.Ми спробували,правда,віднайти в лісі Рожену криницю,але потерпіли фіаско.Координати криниці,які ми мали,виявилися невірними.
Вид з протилежного боку озера
Біля озера вражає своєю свіжою весняною зеленню трава.Чим не травень-місяць?:)
Ті зайві декілька кілометрів лісової дороги,якими я без ніякої потреби поводив своїх френдів,здається,анітрохи не налаштували їх проти мене:)
,Олена і Тарас
Пізно ввечері,стомлені,але переповнені позитивними враженнями від поїздки,ми повернулись в Черкаси.А вночі мені снились розкішні бучацькі краєвиди і нескінченні лісові дороги...

2 коментарі: