Покинуте село Я́сківці

Під час недавнього походу за грибами в ліс біля села Трушівці,що на Чигиринщині,трохи заблукав і,шукаючи виходу бодай на якусь лісову дорогу,натрапив на покинутий лісовий хутір.Хутір був невеликий,десь з півтора десятки хат.З усього було видно,що люди тут давно не живуть:напівзруйновані хати і підсобні споруди говорять про це досить красномовно.Деякі хати були зруйновані повністю і на їх місці залишилася лише купа соломи,глини і зтрухлявілих дошок.Все це заросло бур'яном в зріст людини.Наявність поселення в лісі мені видалась цікавою і я почав накопувати про нього хоч якусь інформацію.

Перед тим,як розповісти про це поселення,мабуть,варто познайомитись спочатку з історією трушівецького лісу,в якому воно розташоване.Чигиринський сосновий бір,до якого і входить трушівський ліс, на відміну від інших відомих борів України, на карті лісів з’явився порівняно недавно. Борова тераса річки Тясмин в Чигиринському районі площею більше 12 тис. га впродовж багатьох років являла собою переважно слабко або зовсім не задернілі піски,про які згадував ще Юрій Горліс-Горський в своєму знаменитому романі "Холодний Яр":
"... піскуваті кучугури понад Тясмином виглядають зблизька як клапоть Туркестанської пустелі. Де-не-де пробивається суха трава, ростуть карликові корчики і деревця. Коло Трушівців звертаємо з тракту в село на короткий відпочинок. Ноги в'язнуть у сипучому піску.Село різко відрізняється виглядом від сіл по той бік Тясмина – воно ніби лежало в іншій частині світу. Нема садків, квітів... Лиш де-не-де зеленів клаптик городу, обгороджений густим високим плотом, щоб не заносило піском. Усюди горбки і смуги піску, що поволі посувалися зі сходу на захід. Як тільки долітав сюди порив вітру з рівнини від Дніпра, чубки їхні курилися і пісок продовжував свій повільний віковий хід на захід. Кожна хата, кожна будівля, залежно від свого віку, була занесена піском до третини, до половини або й під саму стріху. Пісок оминав будівлі, перелазив через плоти, ліз через доріжки. Присипані деревця розпачливо витягали свої гіллячки догори,неначе намагаючись вискочити, вирятуватись із цупких обіймів сіро-жовтої смерті. А в долині буйно зеленіли Тясминові плавні й мочарі, що ковтали нанесений вітром пісок і не пускали його на протилежний берег..."

Але так було не завжди.Історичні дані свідчать, що ще в середини 18 століття тут росли змішані сосново-дубові ліси. Саме їх методично спалювали польські конфедерати, а за ними й російські можновладці,щоб знищити Гайдамацький рух на Чигиринщині.Пізніше, з розвитком промисловості на півдні України, ліси знищувалися на паливо для гуралень та цукрових заводів, на деревне вугілля. В результаті цього ліс був практично знищений. Перші спроби боротьби з водною і вітровою ерозією, закріплення пісків методом шелюгування, а потім – садіння сосни, були зроблені ще на початку 20-го сторіччя.Роботи по залісненню Притясминських пісків проводились в межах м.Чигирин, сіл Розсошинці та Гущівка, де було заліснено майже 500 гектарів пісків.

Але справжню боротьбу з піском було розпочато в кінці 50-х-на початку 60-х років минулого століття.Працівники новосформованого трушівського лісництва згідно з держпрограмою засаджували величезні території піску саджанцями сосни.Багато разів доводилося саджанці пересаджувати,бо їх знищували суховії і гарячий пісок.Була проведена титанічна робота і сьогодні,зрештою,маємо цей чудовий ліс,до якого ми всі любимо їздити по білі гриби й маслюки.

Тепер,коли з лісом все зрозуміло,повернемося до хутора.Коли подивитися мапу,то видно,що село Трушівці,яке і дало назву лісу,а відтак і лісництву, розбите на частини.Одна частина знаходиться біля дороги Черкаси-Чигирин,а інша,яка ділиться на дві частини,розташована по інший бік трушівського лісу,ближче до старого річища р.Тясмин.Та частина,на якій стоїть позначка,є не що інше,як хутір,який я знайшов,блукаючи в лісі.

Час заснування села Трушівці невідомий, але можна гадати, що вже в кінці XVI століття біля Тясмину існувало поселення.
Ось що пише на цю тему Лаврентій Похилевич:
"...Село розділяється на дві частини, одна з яких, та, що лежить на березі Тясмина, називається Ясковицями, а друга, при поштовій дорозі власне Трушівцями".
Саме той піщаний степ, який утворився на місці знищеного конфедератами і промисловцями лісу,змусив жителів Ясківець переселитися на рівнину до поштової дороги. Переселенці називались трушівчанами, що походить від слова "трусити". Потім обидві частини села стали називатися "Трушівці".Хоча ще довгий час стара назва села вживалася в побуті і практично по кінець 20-го сторіччя в старих Ясківцях жили люди, використовуючи екологічно чисті будинки під літні дачі.Бо місце там чудове у всіх відношеннях.Тиша,спокій,близькість лісу і річки.А що ще треба людині,яка по горло сита міським життям?Зраз же це село має такий вигляд:

Дорога до Ясківців від Чигиринської траси

Малосмілянський кар'єр.Чи вулкан?

Днями попутні вітри занесли мене в Малу Смілянку.Бажання побувати в цьому селі з'явилось в мене після того,як отримав інформацію про те,що на території Малої Смілянки міліони років тому діяв вулкан.Оскільки вулкани-явище нехарактерне для загалом рівнинної Черкащини,мені стало цікаво,як виглядає ця місцевість зараз.Але скільки я не розпитував місцевих про вулкан,вони лише здивовано здвигали плечима і дивилися на мене як на пришельця з іншої планети.Коли ж я в розмові згадав про гранітний кар'єр в Малій Смілянці,про який мав точні дані,то мені відразу ж показали до нього дорогу.

Розробка Малосмілянського карєру почалась в 1954 році.З огляду на те,що запаси каменю великими тут не були,за кілька десятків років роботи на кар'єрі припинили,а сам котлован було затоплено.Поступово береги котловану заросли деревами та кущами,і цей покинутий індастріал переторився на чудове озеро зі смарагдовою водою,яке так манить до себе відпочивальників.Озеро,за словами мешканців села,має пристойну глибину-до 80 метрів!

А як же вулкан?Адже Володимир Бєлий, провідний геолог Черкас, стверджує,що на території Черкаської області 40 млн. років тому в Мезозойську еру відбулося виверження вулкану в районі села Мала Смілянка - вулкан так і називається Малосмілянський. У кратері вулкану утворилося озеро, вода в якому не замерзає навіть взимку. Поблизу вулкану учнями геологічного гуртка,під керівництвом Володимира Пилиповича, були знайдені речі первісних людей, які там проживали 40 тис. років тому: молоток, сокиру, шкребки, наконечники для стріл - і все це з халцедону.А первісні люди,як відомо,полюбляли селитися поблизу згасаючих вулканів,використовуючи їх тепло.Крім того черкаські дослідники встановили, що на Смілянщині дійсно відбувалися вулканічні процеси. І тривали вони протягом 100 - 50 млн. років. Були пробурені свердловини,проби з яких було направлено до Києва для проведення аналізу. Як наслідок, геологи виявили вулканічні породи, у складі яких міститься велика кількість сірки та фосфору.Варто сказати,що інших озер в Малій Смілянці немає.

Тож, що мені вдалося побачити:звичайний затоплений кар'єр,яких на Черкащині десятки,чи справжнє вулканічне озеро?Що б це не було,але на це варто подивитися,бо це справжня перлина! Видовище на вас чекає неймовірне!

Панорамка клікабельна

Слід додати,що Малосмілянський вулкан-не єдиний на Черкащині.В недалекому від Малої Смілянки селі Ротмістрівка в давні часи теж діяв вулкан.Цікаво,може хтось має якусь цікаву інформацію на тему Черкаських вулканів?

А я тим часом викладаю ще пару пейзажів з цієї мандрівки.

Річка Гнилий Ташлик,яка,не дивлячись на свою "гнилу" назву,несе в Тясмин чисті та прозорі води

Переглянути Малосмілянський затоплений кар'єр на карті більшого розміру

Рукотворне диво.Дендрологічний парк в селі Лозуватка

Їдучи трасою Черкаси-Шпола-Умань ви неодмінно проїдете через велике мальовниче село Лозуватка,яке розкинулось по обидва боки дороги. Колись цю дорогу називали Битим, або Чорним шляхом. По ньому тупотіли коні турецько-татарських орд, що так часто нападали на наші землі, грабуючи людей і вивозячи їх в неволю , по ній, плюндруючи наші землі, йшли польські завойовники, по ній же тікали вони під час національно-визвольної землі під проводом Богдана Хмельницького.Саме тут, майже в центрі України, в 1649 році і виникло село. За переказами засновано село на річечці тієї ж назви, що брала свій початок з підземного озера по той бік Битого шляху. Достеменно відомо, що першими поселенцями були три брати – чумаки Черненки і джура козацького війська Гегельський.

Спочатку Лозуватка входила до Брацлавського воєводства Речі Посполитої і власником її був шляхтич Ксаверій Любомирський, а після другого переділу Польщі відійшла до Російської імперії і дісталась князю Потьомкіну.В середині 19 століття Лозуватка спочатку належала поміщиці княгині Лопухіній, що жила в Дар’ївці, а потім її отримав у власність князь Григорій Голіцин. Нелегкою була доля селян і не один раз вони організовували бунти проти своїх поміщиків.Докорінні зміни сталися в селі після відомих подій в жовтні 1917 року.Була розподілена між селянами земля і вже в 1928 році в Лозуватці було тридцять товариств спільного обробітку землі.Одне з них,артіль «Зірка», одержала в премію трактор «Фордзон».В 1930 році після завершення колективізації був утворений великий колгосп, що носив ім’я Сталіна.Згодом він став іменуватися колгоспом імені 1 травня . За видатні успіхи у веденні сільськогосподарського виробництва в 1939 році колгосп було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

В 1969-1970 роках в Лозуватці з ініціативи уродженця села кандидата біологічних наук Івана Ничипоровича Гегельського і при матеріальній підтримці місцевого колгоспу було закладено дендропарк,якому судилося стати одним з найкращих в Україні.Його навіть називали конкурентом уманської "Софіївки".Вчений за своє життя спроектував не багато не мало 57 парків, а один з проектів подарував односельчанам.Парк став улюбленим місцем відпочинку селян Лозуватки і гостей Шполянського району,до якого за адміністративним поділом належить Лозуватка.

Сотні селян приймали участь в спорудженні паркових алей,містків,альтанок.На річці Лозуватці був споруджений ставок,посеред якого був насипаний острів.Острів був з'єднаний з обома берегами ставу підвісними містками.Було висаджено 264 види дерев,найунікальніші з яких – це тюльпанове дерево, ялиця Дугласа з американських Кордильєр, тис далекосхідний. Одного лиш дуба в парку висаджено 60 видів(!),а кількість туй і ялин,які висаджені вздовж алей,взагалі не полічити.А загалом висаджено тоді було близько 3 тис дерев і 20 тис кущів!

Під час так званої перебудови,коли розвалився колгосп,парк занепав.Було припинене водопостачання,парк загущавився,були зруйновані декоративні металеві конструкції ,підвісний міст,потроху розтягли тротуарну плитку з алей. Приємно бачити,що останнім часом до нього приклалася хазяйновита рука.Коли 2006-го року влада в селі помінялася,була розчизчищена вся територія парку, полагоджений підвісний місток. Наступного року був доведений до ладу ставок.Навіть лебеді,які під час руїни перестали прилітати весною на парковий став,відновили свою багаторічну традицію.Залишилось лише відновити водопостачання парку,щоб в каналах і декоративних озерцях парку знову з'явилась вода.

Кілька лозуватців організувалися в такий собі кооператив, скинулися грішми й зарибнили ставок коропом, карасем трьох видів, товстолобом і білим амуром.Тепер,придбавши за 100 гривень абонемент,будь-хто може весь літній сезон рибалити в ставку.

У парк почала частіше навідуватися молодь, бо тепер є на чому посидіти, а молоді подружні пари, що тільки-но побралися, залюбки фотографуються на лоні чарівної природи.Дуже симпатичний,на мій погляд,парк,але має він ту ж саму проблему,що і інші наші парки-брак фінансування.Можна лише уявити,як би цей парк розквітнув,коли б в сільської ради була можливість найняти для роботи в парку спеціалістів-дендрологів.Бо правди ніде діти:хоча парк більш-менш доглянутий і прибраний,йому не вистачає ландшафтного архітектора,який міг би зробити цей чудовий парк ще більш чудовим.Тоді б цей парк точно зміг посперечатись зі славнозвісною уманською "Софієвкою".