Старовинна архітектура Черкас.Палац Щербини

Сьогодні мова піде про ще одну архітектурну родзинку Черкас.Хто гуляв центральними вулицями нашого міста,той безперечно звертав увагу на будинок,який ефектно замикає перспективу вулиці Хрещатик.Це один з небагатьох будинків початку 20-го сторіччя,які залишились в Черкасах.Будинок належав черкаському грабарю Андріану Щербині.Для початку варто,мабуть,пояснити,хто такі грабарі.Грабарі(від слова "гребти")-виконавці земляних робіт.Праця грабарів використовувалась при будівництві насипів,валів,гідротехнічних споруд.Особливого розвитку в Черкасах грабарство сягнуло під час будівництва ділянки Південно-Західної залізниці,яка проходила через Черкаси.Голови грабарських артілей (а Андріан Щербина був саме головою) звичайно ж фізичною працею не займались.Їх заняттям був,як би зараз сказали,грабарський менеджмент.Голови артілей займались набором працівників,організацією роботи,заключенням договорів.Багато грабарів зробили на цьому солідний статок.Андріан Щербина-один з цих багатьох.Багаті грабарі зводили собі в місті престижні грабарські будинки.Не став виключенням і Щербина,звівши особняк на своїй земельній ділянці.Будівництво почалось в 1907 році і було завершене в 1911.

Так виглядав будинок на початку 1900-х років. Фото звідси.

Будинок Щербини асиметричний в плані,цегляний,дах його покритий бляхою.Збудований в популярному на той час стилі неоренесансу.Весь будинок пишно оздоблений архітектурним декором.Широко застосована так звана лекальна цегла.Використано також багато ліпних елементів.Головний фасад будинку має асиметричну композицію,яка чітко підкреслена симметрією його центральної частини.Бічні ризаліти головного фасаду розчленовані колонами.Найбільш ефектне оформлення має другий поверх.

Архітектура будинку є прикладом вдалого поєднання різних архітектурних стилів з перевагою монедернізованих форм і прийомів пластичного деталювання фасадів.Найхарактернішим серед них є пишне деталювання фасадів,композиційна єдність різних архітектурних деталей і прийомів оформлення.Все перераховане в поєднанні з вираженною симетрією будинку,орієнтовно на вісь вулиці Хрещатик,створює архітектурно вишуканий,гармонійно узгоджений образ будинку-палацу.

До жовтневого перевороту будинок орендувала у власника Черкаська Повітова Земська Управа,після-Черкаський міськком КПУ.Під час другої світової в будинку розміщувалась німецька чи то поліція чи то комендатура(ну полюбляли німці гарні будинки).В 1959 році в будинок переселяється Палац піонерів,під який в 1960 році будинок внутрішньо перепланували.З 1983 року палац знову перебудовано.На цей раз вже задля розміщеного в ньому Палацу одружень.Головний його фасад спотворили новими вхідними дверима,стиль яких дисгармонує з архітектурним стилем будинку.

Також з тильного боку прибудували дебільну напівкруглу прибудову,

в результаті чого було втрачено зимовий сад з фонтаном.

Коли поряд з будинком почали будувати дев'ятиповерхівку,були знесені інші будівлі маєтку-будинок прислуги,вишукані господарські приміщення,був знищений сад.До того ж не стало кованого паркану,яким був обгорожений маєток.Дивом залишились лише дві цегляні колони,на яких свого часу була кована хвіртка.

Пам'ятаю,коли будували дев'ятиповерхівку,я,тоді ще тринадцятирічний шукач пригод на п'яту точку,разом з однокашниками лазив в котловані,який був виритий поруч з архітектурною пам'яткою.Що ми тільки там не знаходили!Кінські підкови,кераміку,вироби з металу,німецькі військові обладунки-ложки зі свастикою,різні таблички німецькою мовою, значки,портсигари,елементи військової форми.Де те все?..Скінчились ці "розкопки" тим,що хтось з нас притяг звідти в наш двір іржавий пістолет і гранату.Тоді вже батьки взялись за нас всерйоз і там ми вже не нишпорили...

В кінці минулого року закінчилась чергова реставрація будинку,в результаті якої він набув вигляду справжнісінького палацу.Власне,непогано він виглядав і до того

Чесно кажучи,коли почалася реставрація,я думав,що вона буде проведена,як і звичайно-по принципу "аби як".Приємно,що я помилився.Робота була проведена титанічна.Стіни були відчищені від нашарувань старої фарби,поштукатурені.Відновлена вся пошкоджена ліпнина(на що я ніколи не сподівався).Весь будинок пофарбовано,фундамент обкладено гранітною плиткою,укріплений балкон.Звичайно є й неприємні моменти:встановлення металопластикових вікон.Це ще раз показує бездіяльність організацій,які покликані захищати архітектурні пам'ятки.Ще однією ложкою дьогтю стало встановлення на місце старих кованих балконних перил,які наполовину з'їла іржа.Хочеться сподіватись,що їх все ж замінять.

Чи не ефектніше чим вдень виглядає палац вночі.Цьому сприяє продумана система підсвітки.

Ще хочеться сказати,що з північно-східного боку палацу розбили красивий сквер,в якому нарешті встановили пам'ятник поетові Василю Симоненку.Він працював журналістом в редакції газети "Молодь Черкащини",яка розміщувалась в колишньому будинку Щербини.

Палац Щербини поряд з готелем "Слов'янський" є справжньою перлиною архітектурного мистецтва і мовчазним свідком історії нашого древнього міста.

Переглянути більшу мапу

Дніпрова гора в древньому Каневі

Канівський Успенський собор

Канівщина відома багатьма історичними цікавинками.Серед них Трахтемирівський монастир,літописне місто Родень, Чернеча Гора,гора Московка,на якій за припущеннями археологів містився центр древнього Канева.Але сьогодні мова йтиме не про них.Ми відвідаємо Дніпрову гору.

Дніпрова гора має дуже давню історію і є багатовіковим центром Канева,що вже саме по собі заважало серйозним археологічним розкопкам в цій місцевості.Древність цього місця підтверджують числені легенди про канівські підземелля.А легенди,як ми вже не раз мали можливість впевнитись,на пустому місці не народжуються. Щоправда, невідомо, чи й справді підземні галереї були та­кими вже довгими: кажуть, що одна з них тяглася попід ста­рим руслом Дніпра аж на лі­вий берег, друга – до гори Московки,третя – до Яблунівського лісу, а четверта – до підземної церкви, спору­ди значно старшої, ніж назе­мна Георгіївська і співставної з нею за розмірами.

Ще один вхід до підземель знаходиться на місці парку Слави, де свого часу стояв канівський замок. Споруджений він був у 30-х роках ХVІ століття,коли старостою Черкаським і Канівським був Остафій Дашкович. Замок вистояв понад два століття і був стертий з лиця землі гайдамаками в 1768 році. Під час штурму замку вибухнули порохові склади, що й спричинило його масштабні руйнування. Більше канівський замок не відновлювався.І хоча оборонна споруда не зберегла­ся до наших днів, але з покоління у покоління переходять легенди, у яких людська уява(а радше людська пам'ять!) з'єднує замчище з гротами під Собором.

Парк Слави

Чимало підземних ходів під Каневом – результат зусиль коза­ків. Якщо згадати про поширену практику козацьких схронів і підзем­них ходів,можна легко зрозумі­ти, чому підземелля Канева і околиць розташовані в декілька ярусів: вер­хні – на глибині 3-4 метрів, нижні – дев'яти-десяти або й біль­ше: діставшись до лабіринтів пращурів, козаки зану­рювалися в землю все глибше й глибше. Одним словом, підземні простори Дніпрової гори активно освоювались багатьма поколіннями канівчан як мінімум п'ять століть поспіль.Дивні відчуття огортають відвідувача Парку Слави,коли він знає,що в нього під ногами ще одне багатоповерхове місто!

Звичайно,з плином століть ходи руйнувалися,і канівчани переставали ними користуватися...Канівські підземелля й дотепер залишаються загадкою і чекають на ґрунтовне дослідження ентузіастами і археологами.

Дніпрова гора є двоярусною.Зараз на верхній її частині розташоване приміщення училища культури і мистецтв, а на нижній – Соборна площа, парк Слави, приміщення музею народно-декоративного мистецтва, Успенський собор.

Успенський собор більше восьми з половиною століть гордо і непохитно височить на Дніпровій горі . Це найдавніша і єдина,яка залишилась нам з часів Київської Русі, архітектурна споруда в межах Черкащини. Разом з Каневом вона переживала часи розквіту і занепаду, руйнування і відродження.

Історичні джерела свідчать, що в Каневі у 1097-1098 роках, на Дніпровій горі, був заснований монастир, але не наземний, а підземний – за зразком Києво-Печерської лаври. Недарма ще й сьогодні час від часу трапляються провали та зниження ґрунту на території сучасного парку Слави. Тож саме тут, на території монастиря, було закладено церкву. Літописець "Повісті временних літ" під 1144 роком згадує: "...у той же рік закладена була церква Канівська Святого Георгія князем Всеволодом – 9 червня".

З погляду архітектури церква Святого Георгія – це класичний зразок візантійського будування XII ст., а в об’ємно-планувальній структурі повторює тип Успенського собору Києво-Печерської лаври. На сьогодні древнє планування церкви Святого Георгія збереглося, але дещо змінився зовнішній вигляд її покриття, що було викликане плином часу й історичних подій.

З церквою Святого Георгія пов’язаний цікавий історичний факт,який засвідчує меморіальна дошка при вході в собор. У 1185р., після трагедії на р.Каялі, коли дружина новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича була розбита половцями, руські князі гуртували своїх воїнів біля стін Канівської церкви, заступаючи шлях Кончакові у глиб своєї країни.

Не обминуло Канів і монголо-татарське нашестя. Після пограбування і спалення міста орда посадила тут свого баскака, який проводив облік населення і збирав данину в українських землях. Проте в XIII столітті церква Святого Георгія дивом вціліла, а Канівський монастир, очевидно, зазнав занепаду, бо ніяких згадок про нього не зустрічається в літописах аж до середини ХVI століття. В XIV-ХV століттях церква була мовчазним свідком владарювання тут литовських, а потім польських князів, а по тому – зародження на польсько-литовських володіннях українського козацтва і первісного його поселення в межах Канівщини.

М. Максимович писав: "Історичне життя Канівського монастиря покрите туманом загадковості і ... не виявилось нічого про стан його в шістнадцятому столітті. Тільки з Малоросійського літописання видно, що в 1587 р. козаки перевезли в Канівський монастир і поховали тут [біля стін Георгіївського храму] тіло знаменитого лицаря свого Івана Підкови, страченого у Львові 12 червня за повелінням короля Баторія, в цьому ж монастирі прийняв постриг і скінчив своє життя подвижник і друг Підкови гетьман Шах... Народна українська дума про Самійла Кішку хоронить тут і цього запорізького вождя. Це доказує нам, що Канівський монастир був у особливій повазі у тогочасних козаків, хоч у них недалеко був уже і свій монастир Трехтемирівський, пожалуваний їм в 1576 р. королем Баторієм разом з містом Трехтемировом. Повага козаків до монастиря Канівського проявлялась і в тому, що вони наділяли його і своїм майном..."

На XVII століття припадає найтрагічніший період в історії церкви Святого Георгія. 4 вересня 1678 р. Канів був знищений турками. Під час цього нападу згоріли монастир і церква.

Після цих подій монастирська братія заснувала невеличку дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці над Меланчиним потоком в урочищі, яке ми тепер носить назву Монастирок.

З того часу церква Святого Георгія стояла зруйнованою майже півтора століття. Хоча в другій половині XVIII століття службу в монастирі було відновлено василіанами, храм був у руїні до 1805 року, коли на прохання тих же василіан коштом православного поміщика Казаріна був відбудований в його сучасному вигляді.

1833 р. відреставрований храм знову переходить у володіння православного духовенства, а в 1844 р., тобто в рік 700-річчя, церква була оголошена соборною і з цього часу має назву Канівського собору Успення Божої Матері.

Рік 1861-й знаменний у історії Успенського собору, адже в травні того року українці проводили в останню путь на Чернечу гору великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Про це свідчить меморіальна дошка.

>

Мінливе ХХ століття не оминало своїми буревіями Успенського собору: храм в різні роки виконував як функції свого прямого призначення, так і ті, які нав’язувала йому атеїстична влада.Нині собор відреставровано і він виконує свою пряму функцію.

Скульптура "Макарій Канівський"

Скульптура Богородиці

Колишнє Василіанське училище,а нині музей народно-декоративного мистецтва

Звичайно ж це лише поверхневий екскурс в минуле легендарного Канева.На жаль, зараз майже не проводяться археологічні розкопки і історичні дослідження,натомість потихеньку дерибаняться заповідні землі і об'єкти.Та й відношення чиновників до історичної спадщини всім добре відоме.Замість того,щоб досліджувати-підземелля,які намагаються відкрити нам свої таємниці,просто заливають бетоном і засипають землею.І не лише в Каневі.Адже є ще підземні ходи в Смілі,Холодному Яру,Суботові,Жашкові,Умані.І відношення до них скрізь однакове.Враження таке,наче хтось цих німих свідків історії спеціально ховає від нас,не бажаючи,щоб ми глибше пізнали своє минуле.Адже цілком вірогідно, що, дослідивши підземелля Черкащини, вдалося б знайти розгадки багатьох історичних таємниць, відтворити повну картину історії нашого краю.
Переглянути більшу мапу

Маєток Закревських в Березовій Рудці

Про Березову Рудку не писав,мабуть,тільки лінивий,або той,хто не знає про її існування.Зважаючи на засилля інформації про неї в інтернеті,я довго не зважувався на написання цього фотозвіту,бо куди цікавіше писати про речі, менш відомі широкому загалу,ніж повторювати багато раз написане іншими.Але,поспілкувавшись з людьми,які,хоч і подорожують немало,але зовсім нічого не знають про цю цікавинку Полтавщини,вирішив-таки цей фотозвіт написати.Можливо комусь і придасться.

Березова Рудка-звичайне село в Пирятинському районі Полтавської області,розташоване на річці Перевід.Засноване воно в 1717 році гетьманом Іваном Скоропадським,який придбав ці землі у Пирятинської козацької сотні.Втім,у власності Скоропадських маєток перебуває недовго.Після смерті гетьмана у його нащадків ці землі в 1752 році купує генеральний бунчужний Війська Запорізького Йосип Лук'янович Закревський.Саме він і поклав початок володінню Закревських Березовою Рудкою,яке тривало не багато не мало п'ять поколінь поспіль.Родинний палац Закревських,який постав посеред красивого парку,був збудований в 1838 році за проектом місцевого архітектора Євгена Червінського в стилі необароко.

Центральна алея,яка веде до колишнього маєтку Закревських.

Ще при в'їзді в центр села в око туриста впадає красива біла огорожа, якою обнесений колишній маєток Закревських, з вдало вписаною в неї альтанкою.

Ідея створення садибного комплексу належить сину Йосипа Лук'яновича Закревського – Григорію Йосиповичу. Він обіймав посаду маршалка Київського намісництва, в яке входило 11 повітів. Тому просторий і красивий маєток був необхідний не скільки йому особисто, скільки для дворянських зібрань, які часто відбувались в Березовій Рудці.Григорій Йосипович розбив парк та розпочав будівництво садиби в південній, а згодом у східній частині Березової Рудки.Продовжували будівництво його сини Олексій та Василь, пізніше будівництво завершив син Олексія Григоровича – Платон Олексійович Закревський. Завершував оздоблювати маєток син Платона Олексійовича – Гнат Платонович. Територія садиби займає досить пристойну площу- близько 100 га.

Вигляд палацу з боку парку.

Зразу кидається в очі,що парковий фасад декорований значно пишніше,ніж парадний.

До комплексу садиби входять лівий і правий флігелі,в одному з яких зараз розташований Березоворудський краєзнавчий музей,а в іншому-адміністративний корпус Березоворудського аграрного технікуму,який нині має "прописку" в екс-маєтку Закревських.Остання згадана установа,очевидно,і проводить реставраційні заходи щодо цього архітектурного ансамблю.

Як я вже говорив,палац оточений красивим навіть зараз парком,який має тихі тінисті алеї,фруктовий сад,насадження екзотичних рослин.Єдине,що хотілося б додати,так це те,що нинішні "квартир'єри" садиби могли б все-таки парк підтримувати в кращому стані.Думається,що статус аграріїв до цього зобов'язує...

Платан західний

В центрі парку перед палацом встановлено пам'ятник Т.Г.Шевченку на честь його перебування в маєтку Закревських

Але не палац і навіть не парк являють собою найголовнішу цікавинку Березової Рудки.Нею ,безперечно є єгипетська піраміда.

Ні,поховання єгипетських фараонів в Березовій Рудці археологи не знаходили.Цю піраміду збудував Гнат Закревський,який тривалий час був послом Російської імперії в Єгипті.Закоханість його в давньоєгипетську культуру була такою сильною,що він наказав збудувати каплицю над могилами своїх батька і матері-Платона і Ганни Закревських-в вигляді єгипетської піраміди.Збудована каплиця була за всіма правилами пірамідобудування.Вона має чотири боки, ребра граней чітко орієнтовані за сторонами світу.Складається з надземного і підземного ярусів. Довжина основи 7 метрів,висота трохи менше 10 метрів. Збудована з обтесаного граніту та місцевої цегли, зовні поштукатурена з нанесенням візерунку,що імітує камінь.

Вхід в каплицю влаштований з південного боку.У внутрішні приміщення піраміди-каплиці ведуть ажурні металеві ковані двері, виготовлені місцевими ковалями.

А в двох протилежних гранях прорізані прямокутні видовжені вікна з ажурними металевими решітками. Над входом піраміду прикрашав родинний герб і хрест. Зовні піраміда була обнесена ажурною металевою огорожею, біля неї стояла скульптура ангела. Всередині каплицю прикрашали фрески та розписи на релігійну тематику, спокій небіжчиків охороняла статуя богині-охоронниці Ізіди,дуже давня,створена в другому тисячолітті до нашої ери.
Після смерті від серцевого нападу Гнат Закревський теж був похований в склепі піраміди поруч з тілами батьків...

Такий вигляд піраміда мала до приходу радянської влади.Фото позичив тут

Більшовики спаплюжили унікальну усипальницю, понівечили фрески і письмена, відбили і викинули голову богині Ізіді, витягли останки небіжчиків з цинкових домовин і викинули їх у рівчак біля сільського цвинтаря. Місцеві селяни,які мали більше уявлення про порядність,чим представники нової влади,перепоховали прах Закревських в непримітному місці на цвинтарі.. Згодом, вже у повоєнний час, цей витвір архітектури переобладнали під склад молокозаводу,бо молоко завдяки ефекту піраміди чи то просто холоду підземного склепу довго зберігалось. У 80-х роках у зв’язку із запланованим будівництвом будинку культури, піраміду, яка,за уявленнями дипломованих архітекторів, не вписувалася в архітектурний вигляд села, було вирішено знести, але вона виявилася настільки міцною, що її не подужала і найпотужніша техніка.Далося взнаки те,що основою для розчину були яєчні білки та кров молодих тварин. Тож ця піраміда,хоч і виглядає непрезентабельно,має всі шанси простояти не менше часу,ніж славнозвісні єгипетські піраміди...

Переглянути більшу мапу

Старовинна архітектура Черкас.Перша міністерська чоловіча гімназія

Ця архітектурна споруда височіє в самому центрі нашого древнього міста на високому дніпровському пагорбі над Замковим узвозом.Колись в ній розташовувалась Перша міністерська чоловіча гімназія.Будівництво її тривало з 1880 по 1889 рік.Автором архітектурного проекту гімназії був В.Городецький.Зведено будівлю в стилі модерн з використанням елементів неороманської архітектури.

Декор головного фасаду виявлений майстерно виконаним горизонтальним рустуванням,що створило багату пластику архітектурного оздоблення.Центральний ризаліт декорований рустуванням різного масштабу і форми-заокругленням на рогах ризаліту,клинчастим і напівциркульним на наличниках віконних прорізів.Другий поверх відділяється від третього масивним арочним фризом,виконаним з лекальної цегли і утворюючим могутню пластику. Фриз меншого розміру прикрашає центральну частину споруди.Фасади рівномірно розчленовані по горизонталі і вертикалі.Великі віконні отвори з прямими і напівциркульними перемичками,відповідають нормам освітлення навчальних класів початку 20-го сторіччя.

Спочатку гімназія складалась з двох корпусів-головного,в якому розташовувалася дирекція,кімната викладачів,та навчальні класи для старших гімназистів.Другий корпус був призначений для навчання молодших.З приходом радянської влади в будинку гімназії розміщується черкаська загальноосвітня школа №1.

В 1922-23 роках відбувається реконструкція,в результаті якої головний корпус гімназії отримав новий третій поверх,також було з'єднано між собою обидва корпуси гімназії.В 1985 році двоповерховий корпус було знесено,пізніше на його місці було побудовано новий корпус черкаського музучилища,яке з 1968 року містилось в цій споруді

Черкаське музичне училище імені Гулака-Артемовського

Як бачимо,архітектурні стилі обох будівель зовсім різні і повністю десонують між собою.До того ж новозбудований корпус музучилища ніби ховає за собою будівлю гмназії.

Пано на стіні музучилища,на якому зображено Д.Вишневецького(Байду)

До архітектурного ансамблю гімназії також належала Свято-Причистенська церква,яка була розташована поруч з гімназією,на місці сучасної бібліотеки ім.Т.Г.Шевченка.ЇЇ знищили в 1961 році.

Геніальні архітектори минулого,до яких ,без сумніву,можна віднести В.Городецького, володіли якимось секретом просторового рішення,яке робить будинок світлим,привабливим і урочистим.Всі ці перераховані якості притаманні будівлі Першої міністерської гімназії,яка була й залишається однією з найкрасивіших архітектурних споруд нашого міста.

Просмотреть Черкаси на карте большего размера