пʼятницю, 23 березня 2012 р.

Фотомандрівка в Трахтемирів

Ідея побувати в Трахтемирові народилась в моїй голові рків 5 тому,коли я тільки починав мандрувати Черкащиною.Приблизно в цей же час по місцевому телеканалу пройшов фільм про Трахтемирів і я був буквально зачарований місцевими ландшафтами і панорамами.
Але потрапити туди виявилось не так просто,як може здатися на перший погляд.Хоча відстань від Черкас до Трахтемирова -125 км-здається смішною,мене відлякувала відсутність нормальних доріг на півострові.Оптимізму не додавала і конфліктна ситуація з ландшафтним парком,яка склалась в Трахтемирові в 1997 році.Я поривався поїхати туди не один раз,але здоровий глузд підказував,що краще утриматись від цієї поїздки.Мандрівка переносилася з року на рік і надія потрапити туди потроху згасала.Я вже традиційно переніс її на настпний рік,коли запропонував кудись поїхати на ці вихідні.Погодився скласти нам компанію і .Тиждень велась дискусія на тему куди саме їхати.Один за одним відкидались різні варіанти.І тут мене наче електричним струмом пронизало:Трахтемирів!Підкидаючи цю авантюрну ідею,я розумів,що в разі невдачі основна відповідальність лягає на мене.Бо за ці п'ять років дороги на півострові кращими не стали,а нинішня ситуація з охороною ландшафтного парку нам була взагалі невідома.Ще дражнила нас тема погоди:на післяобід синоптики обіцяли зливу.Така от лотерея.Трошки повагавшись, погодився на цю авантюру.
І от в суботній ранок зібралась компанія:,з Оленою і Тарасом,  та я і ми вирушили в дорогу.Зранку погода не радувала:дув сильний холодний вітер і небо було затягнуте хмарами.По дорозі ми зупинялись біля кожного яру,яких на Канівщині безліч щоб пофотографувати.
Швидко зрозумівши,що коли їхатимемо такими темпами,то в Трахтемирові будемо якраз ввечері,вирішили більше не зупинятися.В Трахтемирові нам необхідно було знайти місцевого мешканця Олега Георгійовича Петрика,на прізвисько Скіф,який,за інтернетною інформацією,добре знає цю місцевість,історію цього краю,а також може посприяти нашому безпечному пересуванню по території ландшафтного парку.
В Букрині ми трохи збилися з маршруту,але нам підказали правильний шлях київські туристи,які щойно приїхали в село маршруткою.Більш того,вони теж йшли до Олега Георгійовича.Доїхали ми автівкою до шлакбаума,який перекривав шлях до самого мисливського будинку Бакая.Нам слід було звернути направо на грунтову дорогу,яка повинна була привести нас до хатини Скіфа.Дослідивши стан грунтівки,ми прийшли до висновку,що автівку краще залишити тут.Причин тому-дві.Перша-то розбита дорога,а друга-ймовірний дощ,який перетворить цю розбиту дорогу в суцільну багнюку,з якої виїхати буде складно.Як потім виявилось,вчинили ми правильно.Тож далі ми пішли пішки.
Дорога проходить лісом,який ледь зачепила осінь.
Біля дороги знаходяться руїни вітряка
Коли я побачив хату Скіфа,знайому по фотках з інтернету,я вирішив першим зайти в двір,привітатися і познайомитись з господарем.Про що,власне,тут же і пожалкував.Бо з-за рогу хати вискочили два пси(про яких я зовсім забув!) і почали люто гавкати на всіх нас.Я навіть,дивлячись на ікла ближчого пса,став всерйоз переживати за цілісність своїх штанів.Тут з хати вийшов хазяїн і ,не зупиняючи псів,запропонував нам їх погладити.Ідея ця здалася мені вкрай невдалою.Але,не знаю навіть чому,я протягнув руку і, о диво!-пес переставши гавкати,підставив голову під мою руку і закрутив хвостом.Як потім виявилось,в такий спосіб Олег Георгійович перевіряє людей.Мовляв,якщо собаки вас прийняли,то ви не можете бути поганими людьми.Далі з собаками можна було робити що завгодно.
Олег Георгійович виявився гостинним господарем.Він провів нам коротку лекцію з історії цього краю.
Ці старовинні кам'яні фігури(чури) покликані відганяти від хати непроханих гостей.
Далі господар запросив нас до хати,яка скоріше нагадує музей.
Поки з Оленою уважно слухали господаря,ми з з дозволу Олега Георгійовича на повну працювали фотокамерами.Бо фотати було що!
Мені особисто дуже жаль було покидати цю хату-музей,але господар прозоро натякнув нам,що він чекає іншу групу туристів(очевидно,ту,що ми бачили в Букрині),тож ми,розпитавши дорогу,рушили далі самі.
Дорога плавно підіймалась вгору і врешті-решт ми піднялись на найвишу гору цієї місцевості-222 метри над рівнем моря.На Черкащині це вам не жарт!Місцевість вся порізана глибоченними ярами.
Потроху стали відкриватися види на Канівське море.
Далі вузькою стежкою в траві,яка подекуди сягала грудей,ми стали спускатися до широкої тераси,з якої відкриваються чудові панорами.
Повітря,не дивлячись на те,що вже жовтень,сповнене пахощів степових трав.
Не сфотатись в такому красивому місці ми просто не змогли!
Серед цієї божественної краси зовсім непомітно проминув день.Пора було вибиратися до автівки,тим більше,що наближався час ймовірного дощу.
Але ,і ,йдучи в зворотньому напрямку,ми весь час працювали фотоапаратами.
Коли ми вже були недалеко від автівки,з півночі почала находити чорна хмара.Почала мигати блискавка і загуркотів грім.Ледве ми встигли посідати в автівку,як почалася злива,яка зірвала наші плани з подальших оглядин цієї чарівної місцевості.Ну,що ж,і на тім спасибі!Хоча...Після цих відвідин моя хвороба Трахтемировом лише посилилась.І мене вже тягне сюди знову.Як,здається,і моїх друзів...До зустрічі,Трахтемирів!

Переглянути більшу мапу

Немає коментарів:

Дописати коментар