середа, 28 серпня 2013 р.

Сунки.Колишня столиця українського мистецтва.

Надворі тріщить мороз і саме час розповісти про мою травневу мандрівку до села С́унки,що на Смілянщині. С́унки розташовані за 9 км від м. Сміла і через незручне автобусне сполучення між Смілою і Сунками мені довелось подолати цю відстань пішки.
Село розкинулось в мальовничий місцевості серед пагорбів та лісів, і Дніпрова вода під час повені доходила до села і підмивала його, а воно осувалося. Від цього нібито і пішла назва-Сунки.Ось що пише Л.Похилевич про це село:"Сунки, село в 8-ми верстах от местечка Смелой, при истоках ручья Сунки, в Мотроненском лесу начинающихся. Жителей обоего пола 2020. Село это вместе с Залевками и деревней Бузуковцем и 6232 десятинами земли, составляет вотчинное имение Софии Николаевны Раевской, которое она наследовала от покойного своего отца, генерала от кавалерии Николая Николаевича Раевского, двоюродного внука Потемкина. Во владении ее состоит также Болтышский ключ в Чигиринском уезде и значительное имение в Великороссии. В Сунках крестьяне приобрели в собственность, по выкупному договору 1863 года, 1468 дес. земли за 64952 рубля."
Сунки – чудове українське село з неймовірно живописним ландшафтом та надзвичайно цікавою історією,яке розташоване на початку лісового масиву, який тягнеться до Холодного Яру.На початку XIX ст. село належало відомому герою російсько-французької війни 1812 р. генералу М.М.Раєвському, в середині XIX ст. — його доньці Софії Раєвській.
Самий цікавий період з історії села починається,коли наприкінці ХІХ ст. до Сунок переїздить княгиня Наталія Григорівна Яшвіль.В долі княгині Яшвіль змішалися дві крові: роду Філіпсонів із Шотландії та Яшвілів із Грузії. ЇЇ чоловік командував лейб-гвардії гусарським полком на Привіслянщині. На Смілянщині Яшвілю припало у спадок понад три тисячі десятин ґрунтів.У 1893 році його життя несподівано і трагічно обірвалось в Сунках. Об’їжджаючи скакового коня, він упав із нього і відбив собі нирки. Після його смерті княгиня поселяється у своєму вкрай занедбаному маєтку в Сунках. В той час більшість населення села працювало на економіях сусіда княгині-графа Бобринського. Треба було з чогось починати вести господарську діяльність.Чудово розуміючи потреби і менталітет селян, його звички, культуру, княгиня приймає єдине можливе у тій ситуації рішення. Вона вирішує підтримати ремісницькі навики населення доповнивши їх своєю обізнаністю та мистецькою освітою. Вона розбудувала хутір Княгинине під лісом, біля ставків, перетворила його на справжнісінький рай.
Хутір Княгинене згодом перетворюється на мистецький центр спілкування видатних діячів культури і мистецтва. У княгині тривалий час гостюватимуть першорядні митці і діячі культури. У княгині Яшвіль було немало турбот, але вона мала за мету відкрити в селі майстерню з художньої вишивки, килимарства, різьбярств по дереву, а ще майстерню із карбування на металі та столярного виробництва. Маючи художню освіту,Наталя Яшвіль майстрів набирала переважно із сунківських селян. Підвищувала їх майстерність заснована княгинею місцева школа художніх промислів. До речі в селі було споруджено школу для дітей селян з обов’язковим навчанням певних ремесел. У селі працювала безкоштовна лазня.В Сунках було відроджено старовинні кустарні промисли — сунківської розписної кераміки та сунківської вишивки. Найліпші вироби майстрів неодноразово створювали фурор в Європі. Витинанки сунківських майстринь навіть нагородили малою медаллю на виставці у Парижі. Дісталася їм велика срібна медаль на виставці 1909 року в Києві. Премією були увінчані творці вишивок і в Петербурзі на другій всеросійській виставці в 1913 р.А скільки витворів мистецтва місцевих майстрів розійшлося по приватних колекціях-одному Богу відомо.До 1917 року майже всі землі поблизу маєтку були власністю княгині Яшвіль.В закритому з усіх сторін урочищі створився чудовий мікроклімат, що надавало змогу вирощувати виноград, залишки якого ще й зараз можна зустріти як на садибних ділянках так і на території самого парку.Маючи неабияку комерційну жилку,Яшвіль спорудила цегельний та спиртовий заводи, керамічний цех, розвинутими були рільництво, садівництво, та рибництво.У сусідньому з маєтком урочищі Козиреве княгиня влаштувала свій заповідник. Там водилися лосі і олені, кабани та козулі, фазани і куріпки.
Зараз це може видатись дивним і нереальним,але дальновидна княгиня часто обходила селянські двори,випитуючи потреби селян, по можливості вирішуючи їх. Наталія Григорівна брала на утримання дітей-сиріт, лікувала їх за свій рахунок.
В маєтку княгині у Сунках 9 років прожив із дружиною російський живописець Михайло Васильович Нестеров.Саме в Сунках він створив знаменитий портрет княгині Яшвіль,який нині знаходиться в Київському музеї російського мистецтва.
фото з Вікіпедії
Після проголошення радянської влади княгиня емігрує до Чехії,де теж займається благочинною діяльністю,іконописом,згдом керуватиме госпіталем.Але то вже зовсім інша історія...Додам лише,що померла Н.Г Яшвіль в Празі і похована на Ольшанському цвинтарі.В Сунках же вітрами революції буде зруйнований родинний маєток Яшвілів і від нього залишиться лише парк…Вже пізніше при Сунківському будинку культури буде створений народний музей,в якому виставлені чудові зразки витворів народного мистецтва -сунківських вишивки і кераміки.Нажаль,відвідати цей музей я не мав змоги через його незрозумілий графік роботи.
Сунківський краєвид
Коли пройти через центр Сунок і піднятися по вулиці Лісовій на гору,то перед нами повстане дерев'яна Троїцька церква.
Вона збудована в 1864 році,коли Сунками володіла Софія Раєвська.Під час радянської влади храм спіткала звичайна для храмів України доля:в 1937 році він був закритий.З нього зняли бані і переобладнали під колгоспну комору.Поновилася служба в храмі в 1941 році і з тих пір не припинялася.
На цьому наша пішохідна екскурсія Сунками закінчується.А мене чекає звортня дорога до Сміли довжиною в 9 км...

Переглянути більшу мапу

До історії Свято-Троїцької церкви в Черкасах

Рідко хто з черкащан та гостей нашого міста,дивлячись з розташованого на горі парку ім. Богдана Хмельницького на сквер Долина Троянд,який розкинувся під горою,може собі уявити,що менше чотирьох століть тому тут,на території старого Черкаського Подолу стояла церква.Дерев'яна козацька церква Святої Трійці,в якій черкаські лицарі-козаки, готуючись до походів на Крим і Стамбул,відправляли напутню службу.Церква ця була збудована на місці більш давньої,теж козацької церкви приблизно в 70-х роках 17-го століття і,як стверджують архівні джерела,була витвором мистецтва дерев'яної церковної архітектури Середнього Подніпров'я.Зведена церква була з благословення тодішнього київського митрополита Йосипа Нелюбовича-Тукальського і ним же була освячена.
Вид на Долину Троянд.Десь тут,ймовірно,стояла дерев'яна церква.
Цей храм майже сто років слугував людям, а коли став руйнуватися, був розібраний, і на його місці 1745 року з'явився новий храм,також дерев'яний, але споруджений вже в бароковому стилі.Ця будівля перестояла третій розділ Польщі,після якого всі правобережні землі відійшли до Російської імперії.Наприкінці ХVIII ст. Черкаси стають повітовим містомі і всі будівлі тодішнього містоуправління,які,як і церква,розташовувались на Подолі, були переведені з Подолу на замчище (тепер сквер ім. Б. Хмельницького).До середини ХІХ ст. Свято-Троїцька церква сильно руйнується,тим не менш продовжує слугувати мешканцям Подолу і Митниці.
Панорама Дніпра

Вирішивши збудувати нову церкву, міська управа місце для неї обрала не на Подолі,а в горішній частині міста, на замчищі,тобто на місці,де колись гіпотетично розташовувався старовинний міський замок. 31 травня 1862 року на цьому місці почалося спорудження кам'яної будівлі церкви Святої Трійці . Її будівництво обійшлося міській думі в чотири тисячі рублів сріблом, інші витрати взяли на себе миряни.У 1864 році Свято-Троїцьку церкву освятив київський митрополит Арсеній.
Троїцька церква.Стара листівка
Раз я вже згадав про замчище,то варто зробити невелике уточнення.В Черкасах в різні часи існували три замки.Перший замок(1392-1402рр) розташовувався на території сучасного скверу Б.Хмельницького.Другий (1490-ті роки) був зведений на місці теперішнього готелю "Черкаси".Третій,зведений в 1549-1552 рр,майже повністю повторював розташування першого.Але "народна історіографія" вперто ототожнює місце розташування Черкаського замку з місцем,де й була збудована кам'яна церква.В свою чергу історики стверджують,що замку на місці будівлі церкви не існувало,існувало лише резервне укріплення,реконструйоване в 18-тому столітті під господарські споруди.Залишається лише сумувати,що тісна забудова міста не дозволяє провести грунтовні археологічні дослідження.Як і про те,що коштів на ті дослідження традиційно нема.
Діарама Черкаського замку в Черкаському обласному краєзнавчому музеї.Фото з Вікіпедії.
Замковий узвіз.Той випадок,коли назва досить красномовна.
Але повернімося до Троїцької церкви.Храм цей мав неабияке значення в житті міста.З 1861 року при ньому діяла двокласна церковно-парафіяльна школа.Вулицю,яка вела до храму було названо Троїцькою і її відразу облюбувало для приватної забудови черкаське купецтво.Не дивлячись на це,вулиця,яка не мала бруківки,зустрічала богомольців влітку клубами куряви,а восени непролазною багнюкою.На цій же вулиці ще на початку століття була збудована і двоповерхова єврейська синагога,яку пізніше доповнили третім поверхом.
Єврейська синагога.Сучасний вигляд.
На подвір'ї Троїцької церкви був цвинтар,на якому ховали священників та членів їх родин.Церква мала 76 десятин орної землі та сіножатей. Жовтневий переворот храм пережив відносно спокійно.Біди почалися в 1933 році,коли церкву пограбували і понівечили представники нової влади.Невдовзі церква була офіційно закрита.Службу було відновлено під час німецької окупації в 1941-му році і не припинялась вона до 1960-го року,в якому храм знову закрили.
Втрачено цю архітектурну пам'ятку було в 1965-му році,коли було заплановано будівництво Пагорбу Слави.Тоді церкву,яка за тодішніми уявленнями не вписувалась в новий архітектурний ансамбль,було висаджено в повітря... При будівництві Пагорбу Слави,яке велося авральними методми,звичайно ж не було досліджено місцевість археолгами,а,враховуючи її нинішній статус,навряд чи колись вона буде досліджена...
Пагорб Слави
Вид на Дніпро з Пагорбу Слави
Вулицю Троїцьку було перейменовано на вулицю Слави.На підступах до Пагорбу було збудовано новий краєзнавчий музей.Чомусь цю будівлю називають витвором мистецтва,архітектурним дивом...Не знаю,судіть самі.А те що зпроектована вона під музей чудово-факт незаперечний.Та й музей є вельми цікавим,рекомендую для відвідувавння.
А що ж Троїцька церква?ЇЇ історія на цьому не закінчується!Нова Троїцька церква,а зараз це Свято-Троїцький кафедральний собор Черкаської єпархії УПЦ КП,почала будуватися наприкінці 1980-х років неподалік від місця зруйнованого храму.Зараз собор беззаперечно є однією з головних архітектурних прикрас нашого древнього міста.

Козацьке. Залишки маєтку Голіциних

До числа цікавих для мандрівника куточків Звенигородщини без вагань можна віднести село Козацьке.Вчені припускають, що історичне коріння виникнення перших поселень в окрузі села сягає у VIII-ІХ ст.ст.,коли,рятуючись від гніту і розорення,чинимого феодалами,селяни тікають у південно-східні степові райони українських земель і заселяють територію сучасного села. Село спочатку мало назву Козача Сторожа, а з 16-17 ст. – Козача Долина, оскільки село було розташоване в долині Іськів яр. Через постійні сутички зі степовиками село неодноразово змінювало дислокацію,а заодно і назву-Козача, Козаче, а з поч. 18 ст. вже офіційно значиться в державних документах під сучасною назвою- Козацьке.
Землі Козацького належали магнату Ксаверію Любомирському, пізніше вони переходять у власність Г.О. Потьомкіну, а з 1791 р. у спадок їх отримує Варвара Василівна Енгельгард (Голіциніа), племінниця Потьомкіна та рідна сестра Олександри Енгельгард (Браницької). Чоловік Варвари Василівни Сергій Федоровича Голіцин (1748-1810),один з числених фаворитів Катерини ІІ по смерті імператриці потрапив у немилість до її сина,імператора Павла І і в 1797 р. подружжя Голіциних оселяється подалі від імператорського двору,а саме в Козацькому.Цікавий той факт,що разом з опальним сімейством до Козацького приїздить І.А.Крилов,тоді ще не відомий байкар,а такий собі виконавець обов’язків особистого секретаря князя та вихователь його дітей.
Поштова дорога Звенигородка-Шпола,залишки якої збереглися в Козацькому
Козачанський маєток на час приїзду до нього Голіциних був у запущеному стані і був зовсім не прибутковим.Відомий російський літератор Філіпп Вігель, який рік прожив у маєтку,так описав його: "Село Козацьке було з числа тих маєтків, які польські королі роздавали магнатам в Україні після її поділу на польську та російську. Магнати ніколи в них не приїжджали, жили у Варшаві або Вільні й отримували з них лише доходи...безкінечний двір, обнесений тином, в глибині якого відкривались дерев'яні барські хороми, збудовані нашвидкуруч, а по бокам знаходились шість доволі просторих мазанок, замість флігелів, і сад, розведений лише восени, що був лише рядками прутків".
Господарювала в маєтку княгиня.Саме вона,маючи неабиякий комерційний хист, примножила прибутки від маєтків в Україні,в тому числі і від маєтку в Козацькому. Тут вона збудувала садибу, залишки якої стоять у селі й зараз,та заклала парк.З 1872 р. маєток перейшов Варварі Григорівні Голіциній (1851-1908).У 1885 р. побудовано величний палац в готичному стилі з галереями,залами та баштами. На жаль, зараз цю красу ми зможемо побачити лише на архівних фото.Ви будете здивовані,що до історії княжого маєтку,а відтак і села,окрім представників князівської знаті має безпосереднє відношення і Г.Котовський,під командуванням якого червоний кінний загін зруйнував княжий палац в 1918 році.
Архівні фото палацу звідси
Зараз в будівлях князівської садиби,від якої залишились лише господарські приміщення, будинок управляючого та доволі ефектні в'їздні ворота,розмістилося професійно-технічне училище № 37.
Будинок управляючого
Останньою власницею маєтку була княгиня Тетяна Георгіївна Врангель (Куракіна). За час її господарювання побудовано цілий комплекс житлових будинків для повноцінного функціонування князівського маєтку, які збереглися до нашого часу. Недалеко від в'їздної брами знаходиться колишній господарський корпус.В цій, на диво гарно збереженій, споруді зараз уживаються різноманітні об'єкти: церква, майстерні техучилища та млин.
Недалеко від господарського корпусу можна оглянути флігель,який теж досить непогано зберігся.
Тепер,коли пост написаний,скажу,що до Козацького я приїхав не заради маєтку Голіциних.Вірніше,не лише заради нього.Насправді я хотів подивитися Козачанський дендрологічний парк.Але цьому завадили далеко не нові акумулятори на фотіку:вони стрімко розряджалися під час зйомки і після декількох останніх кадрів фотік відмовився фотографувати.В Козацькому батарейок я купити не зміг,тож довелося мені їхати в недалеке від Козацького місто Ватутіне,де й поповнив запаси електроенергії.Так що в Козацьке треба однозначно повернутися.