пʼятниця, 23 березня 2012 р.

Дніпрова гора в древньому Каневі

Канівський Успенський собор
Канівщина відома багатьма історичними цікавинками.Серед них Трахтемирівський монастир,літописне місто Родень, Чернеча Гора,гора Московка,на якій за припущеннями археологів містився центр древнього Канева.Але сьогодні мова йтиме не про них.Ми відвідаємо Дніпрову гору.
Дніпрова гора має дуже давню історію і є багатовіковим центром Канева,що вже саме по собі заважало серйозним археологічним розкопкам в цій місцевості.Древність цього місця підтверджують числені легенди про канівські підземелля.А легенди,як ми вже не раз мали можливість впевнитись,на пустому місці не народжуються. Щоправда, невідомо, чи й справді підземні галереї були та­кими вже довгими: кажуть, що одна з них тяглася попід ста­рим руслом Дніпра аж на лі­вий берег, друга – до гори Московки,третя – до Яблунівського лісу, а четверта – до підземної церкви, спору­ди значно старшої, ніж назе­мна Георгіївська і співставної з нею за розмірами.

Ще один вхід до підземель знаходиться на місці парку Слави, де свого часу стояв канівський замок. Споруджений він був у 30-х роках ХVІ століття,коли старостою Черкаським і Канівським був Остафій Дашкович. Замок вистояв понад два століття і був стертий з лиця землі гайдамаками в 1768 році. Під час штурму замку вибухнули порохові склади, що й спричинило його масштабні руйнування. Більше канівський замок не відновлювався.І хоча оборонна споруда не зберегла­ся до наших днів, але з покоління у покоління переходять легенди, у яких людська уява(а радше людська пам'ять!) з'єднує замчище з гротами під Собором.

Парк Слави
Чимало підземних ходів під Каневом – результат зусиль коза­ків. Якщо згадати про поширену практику козацьких схронів і підзем­них ходів,можна легко зрозумі­ти, чому підземелля Канева і околиць розташовані в декілька ярусів: вер­хні – на глибині 3-4 метрів, нижні – дев'яти-десяти або й біль­ше: діставшись до лабіринтів пращурів, козаки зану­рювалися в землю все глибше й глибше. Одним словом, підземні простори Дніпрової гори активно освоювались багатьма поколіннями канівчан як мінімум п'ять століть поспіль.Дивні відчуття огортають відвідувача Парку Слави,коли він знає,що в нього під ногами ще одне багатоповерхове місто!

Звичайно,з плином століть ходи руйнувалися,і канівчани переставали ними користуватися...Канівські підземелля й дотепер залишаються загадкою і чекають на ґрунтовне дослідження ентузіастами і археологами.

Дніпрова гора є двоярусною.Зараз на верхній її частині розташоване приміщення училища культури і мистецтв, а на нижній – Соборна площа, парк Слави, приміщення музею народно-декоративного мистецтва, Успенський собор.
Успенський собор більше восьми з половиною століть гордо і непохитно височить на Дніпровій горі . Це найдавніша і єдина,яка залишилась нам з часів Київської Русі, архітектурна споруда в межах Черкащини. Разом з Каневом вона переживала часи розквіту і занепаду, руйнування і відродження.

Історичні джерела свідчать, що в Каневі у 1097-1098 роках, на Дніпровій горі, був заснований монастир, але не наземний, а підземний – за зразком Києво-Печерської лаври. Недарма ще й сьогодні час від часу трапляються провали та зниження ґрунту на території сучасного парку Слави. Тож саме тут, на території монастиря, було закладено церкву. Літописець "Повісті временних літ" під 1144 роком згадує: "...у той же рік закладена була церква Канівська Святого Георгія князем Всеволодом – 9 червня".

З погляду архітектури церква Святого Георгія – це класичний зразок візантійського будування XII ст., а в об’ємно-планувальній структурі повторює тип Успенського собору Києво-Печерської лаври. На сьогодні древнє планування церкви Святого Георгія збереглося, але дещо змінився зовнішній вигляд її покриття, що було викликане плином часу й історичних подій.

З церквою Святого Георгія пов’язаний цікавий історичний факт,який засвідчує меморіальна дошка при вході в собор. У 1185р., після трагедії на р.Каялі, коли дружина новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича була розбита половцями, руські князі гуртували своїх воїнів біля стін Канівської церкви, заступаючи шлях Кончакові у глиб своєї країни.

Не обминуло Канів і монголо-татарське нашестя. Після пограбування і спалення міста орда посадила тут свого баскака, який проводив облік населення і збирав данину в українських землях. Проте в XIII столітті церква Святого Георгія дивом вціліла, а Канівський монастир, очевидно, зазнав занепаду, бо ніяких згадок про нього не зустрічається в літописах аж до середини ХVI століття. В XIV-ХV століттях церква була мовчазним свідком владарювання тут литовських, а потім польських князів, а по тому – зародження на польсько-литовських володіннях українського козацтва і первісного його поселення в межах Канівщини.

М. Максимович писав: "Історичне життя Канівського монастиря покрите туманом загадковості і ... не виявилось нічого про стан його в шістнадцятому столітті. Тільки з Малоросійського літописання видно, що в 1587 р. козаки перевезли в Канівський монастир і поховали тут [біля стін Георгіївського храму] тіло знаменитого лицаря свого Івана Підкови, страченого у Львові 12 червня за повелінням короля Баторія, в цьому ж монастирі прийняв постриг і скінчив своє життя подвижник і друг Підкови гетьман Шах... Народна українська дума про Самійла Кішку хоронить тут і цього запорізького вождя. Це доказує нам, що Канівський монастир був у особливій повазі у тогочасних козаків, хоч у них недалеко був уже і свій монастир Трехтемирівський, пожалуваний їм в 1576 р. королем Баторієм разом з містом Трехтемировом. Повага козаків до монастиря Канівського проявлялась і в тому, що вони наділяли його і своїм майном..."

На XVII століття припадає найтрагічніший період в історії церкви Святого Георгія. 4 вересня 1678 р. Канів був знищений турками. Під час цього нападу згоріли монастир і церква.

Після цих подій монастирська братія заснувала невеличку дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці над Меланчиним потоком в урочищі, яке ми тепер носить назву Монастирок.

З того часу церква Святого Георгія стояла зруйнованою майже півтора століття. Хоча в другій половині XVIII століття службу в монастирі було відновлено василіанами, храм був у руїні до 1805 року, коли на прохання тих же василіан коштом православного поміщика Казаріна був відбудований в його сучасному вигляді.

1833 р. відреставрований храм знову переходить у володіння православного духовенства, а в 1844 р., тобто в рік 700-річчя, церква була оголошена соборною і з цього часу має назву Канівського собору Успення Божої Матері.

Рік 1861-й знаменний у історії Успенського собору, адже в травні того року українці проводили в останню путь на Чернечу гору великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Про це свідчить меморіальна дошка.
>

Мінливе ХХ століття не оминало своїми буревіями Успенського собору: храм в різні роки виконував як функції свого прямого призначення, так і ті, які нав’язувала йому атеїстична влада.Нині собор відреставровано і він виконує свою пряму функцію.

Скульптура "Макарій Канівський"
Скульптура Богородиці
Колишнє Василіанське училище,а нині музей народно-декоративного мистецтва
Звичайно ж це лише поверхневий екскурс в минуле легендарного Канева.На жаль, зараз майже не проводяться археологічні розкопки і історичні дослідження,натомість потихеньку дерибаняться заповідні землі і об'єкти.Та й відношення чиновників до історичної спадщини всім добре відоме.Замість того,щоб досліджувати-підземелля,які намагаються відкрити нам свої таємниці,просто заливають бетоном і засипають землею.І не лише в Каневі.Адже є ще підземні ходи в Смілі,Холодному Яру,Суботові,Жашкові,Умані.І відношення до них скрізь однакове.Враження таке,наче хтось цих німих свідків історії спеціально ховає від нас,не бажаючи,щоб ми глибше пізнали своє минуле.Адже цілком вірогідно, що, дослідивши підземелля Черкащини, вдалося б знайти розгадки багатьох історичних таємниць, відтворити повну картину історії нашого краю.
Переглянути більшу мапу

Немає коментарів:

Дописати коментар