пʼятниця, 23 березня 2012 р.

Прогулянка осіннім Корсунем

Нарешті дійшли руки написати давно обіцяний пост про Корсунь.Скажу зразу,що поїздка в Корсунь зовсім не входила в мої плани.Навпаки,збирався поїхати в Умань,в парк "Софіївку",але...Коротше кажучи ,проспав на вранішній автобус.На вокзал я потрапив в 8.30 ранку і їхати в Умань в такий час вже не було сенсу(4 години дороги+короткий світловий день).Тож рейс на Корсунь виявився альтернативним варіантом:)Адже в Корсуні теж є парк не гірший за славнозвісну "Софіївку",та й дорога займає вдвічі менше часу.

В 11 годин я вже був в Корсуні.Вирішив в парк йти трохи пізніше,бо мав на меті подивитися Корсунську ГЕС.Зразу біля вокзалу знаходиться цікавий пам'ятник.

Тут похований видатний український художник І.М.Сошенко,відомий не лише своїми чудовими картинами,а й участю в викупі Т.Г.Шевченка з кріпацтва.
Далі прямую через центр міста і спускаюсь до річки Рось.З автомобільного мосту відкривається чудовий вид на кам'яний острів на Росі,на якому встановлений пам'ятник Русичу.
Міст теж є досить цікавим:пішохідна його частина-дерев'яна.
Зразу за мостом треба звернути наліво(якщо ви не плануєте втрапити в Стеблів,звісно)
До ГЕСу вже рукою подати
З греблі можна помилуватись палацом князів Лопухіних-Демідових.
Пройшовши по греблі ГЕСу варто відразу спуститись до Росі.Саме тут і розпочинаються природні цікавинки Корсуня.
Корсунський парк-один з моїх найулюбленіших.Не відкидаючи результати праці багатьох людей, можна впевнено сказати,що головна заслуга в створенні цього парку належить природі.І якби в цей парк вкласти хороші гроші,то Уманська "Софіївка на його фоні однозначно виглядала б не так яскраво.
Палац Лопухіних,на жаль,давно не бачив серйозної реставрації.Фарбують його частинами і він івідсвічує всіми відтінками зеленої фарби.
Цікаво,чи не той це постамент,на якому в давні часи красувалась скульптура,присвячена улюбленому песику княгині?
Від палацу можна спуститися в парк.
З парку відкривається вид на гору Янталку.
Чудернацька,на перший погляд,назва гори -відлуння старовинної корсунської легенди про польського шляхтича Яна та українську дівчину Наталку,які палко кохали одне одного і,не отримавши дозволу на шлюб,піднялися на найвищу паркову гору і з кручі кинулися в бурхливі води Росі.Такі собі українські Ромео та Джульєта.З тої пори ніби-то і зветься гора Янталкою...
А ось і вони-Ян та Наталка.Память про них увічнив скульптор В.Клоков.
Дуже красива,на мій погляд скульптурна композиція.Тільки логічніше було б розмістити її не біля підніжжя гори,а на самій її вершині.
До речі,я перший раз піднявся на Янталку.Чомусь раніше ця думка не приходила мені в голову.Цього разу,побачивши на горі грот,який стало видно завдяки опалому листю,вирішив виправити це непорозуміння і побувати там.
Грот,вірніше його стан,справив на мене неприємне враження.
І це,нехай вам буде відомо,в заповіднику зі статусом Національного.Коментарі,думаю,зайві.
З Янталки відкривається чудовий вид на палац
Спустившись вниз,пішов далі блукати парком.Звичайно,парк красивий в любу пору року,але восени він найкрасивіший.
Хочеться окремо сказати що в окремих музейних приміщеннях живуть люди,прості і звичайні корсунчани.Це не самосели,як можна було б подумати.Тут їх "тимчасово" поселила міська влада,так би мовити ,до вирішення квартирного питання.Питання вирішувати ніхто й не збирається,і люди продовжують жити фактично на території і в приміщеннях історико-культурного заповідника,додаючи йому не зовсім позитивного шарму.І це,схоже,всіх влаштовує.
Вже виходячи з парку побачив картину,яку зазвичай туристам воліють не показувати
Така от вийшла прогулянка...
Прощальний погляд на в'їздну браму палацу
Попередній фотозвіт про Корсунь можна прочитати тут

Немає коментарів:

Дописати коментар