пʼятниця, 23 березня 2012 р.

Непотрібна спадщина Трахтемирова

І Трахтемиров геть горою
Нечепурні свої хатки
Розкидав з долею лихою,
Мов п’яний старець торбинки.

Саме так у своїх віршах увіковічив пам’ять про першу козацьку столицю Тарас Шевченко

Трахтемирів — це мальовничий куточок, який за помилкою долі українці загубили у серці України! На рубежі Черкаської та Київської областей, у межах Канівського району, знаходиться так званий «Трахтемирівський кут», який включає в себе околиці сіл Трахтемирів, Монастирок, Зарубинці та частково затоплених у 1975 році під час спорудження Канівського водосховища сіл Луковиця, Григорівка, Бучак. Розташований на правому березі Дніпра, він вражає своїми крутими схилами, висота яких подекуди сягає 100 метрів. Дивує і те, що під цими схилами Дніпро завжди був наймілкішим. Біля Зарубинців існував брід, який можна було перейти на коні, ледь замочивши ноги. Цю природну переправу протягом віків використовували і скіфи, і козаки, і навіть німці у Другу світову війну.Корені минулого Трахтемирова губляться ще в пізньому палеоліті (близько 130 тис. років тому). У добу енеоліту ця територія ввійшла до ареалу поширення однієї з найдавніших, найзагадковіших археологічних культур на теренах України — Трипільської, в пам’ятках якої деякі вчені (Ю. Шилов та ін.) навіть намагаються відшукати витоки Шумеру — найдавнішої із перших цивілізацій. На території Трахтемирова знаходиться аж шість поселень Трипільської культури.

Окрім трипільських пам’яток, у заповіднику є залишки Трахтемирівського городища — унікальної історичної та археологічної пам’ятки ранньоскіфської доби. У VII столітті до нашої ери українські степи захопили скіфи. Не стало винятком і Трахтемирівське городище, яке слугувало укріпленням для місцевих жителів. Завдяки праці археологів вдалося відшукати багато наконечників стріл, металевої зброї та інших доказів завоювання скіфами цього прадавнього укріплення.
Городище є одним із найбільших на території України. Площа його становить аж 500 гектарів, а внутрішнє укріплення — своєрідний кремль розміром в 70 гектарів! Варто лише уявити собі, що вся ця величезна територія до того ж була оточена ровом і кількаметровим валом. Ймовірно, городище могло вмістити і людей, і худобу з усіх найближчих округ. Пізніше Трахтемирів освоїли творці Зарубинецької культури, яку, як і Трипільську, у 1899 році відкрив відомий археолог Вікентій Хвойка. Цікавою є історія Трахтемирова часів слов’яно-руських. Деякі дослідники припускають, що на території Монастирка була розташована велика фортеця, про що свідчать залишки укріплень і жител. А поблизу, в Зарубинцях, розташовувався легендарний літописний монастир. Є навіть докази про існування в Трахтемирові печерного монастиря на зразок Лаври. Знахідки арабських дихмерів, сирійського скла, монет, скляних намистин підтверджують проходження крізь цю територію легендарного торгівельного шляху «з варяг у греки». Результатом порівняно недавніх розкопок було відкриття середньовічного, як припускають археологи, міста Пересічень. Однак доля розпорядилася так, щоб не ці пам’ятки і події назавжди вписали Трахтемирів в історію України. Справжньої слави Трахтемирів пізнав у часи Козаччини, коли в 1578 році польський король Стефан Баторій офіційно передав його у власність козакам, цим самим зробивши Трахтемирів столицею реєстровців. У цей славетний період козацтва про Трахтемирів писав у своїх описах французький мандрівник Гійом Левассер де Боплан, він же залишив гравюру із зображенням Трахтемирова ХVІІ ст. Терехтемирів, як звалося місто в ті часи, був тиловим військовим центром: тут зберігалися зброя, порох, провіант. При православному Зарубинецькому Успенському монастирі (з кінця ХV ст. — Трахтемирівський) існував військовий шпиталь; монастир був місцем, куди йшли доживати віку козаки.
З монастирем пов’язане життя відомого ігумена Єзекіїля Курцевича, за якого монастир набув свого розквіту. Певний час містечко Трахтемирів було резиденцією гетьмана П. Сагайдачного. Саме тут, уперше після призначення писарем реєстровців, на політичну арену виходить Б. Хмельницький. Під час повстань під проводом К. Косинського (1593) і С. Наливайка (1595) Трахтемирівський монастир був одним із осередків повсталих. Багато подій пережила славна столиця реєстровців, та із занепадом козацтва Трахтемирів втратив свою політичну значущість, на відміну від культурної, яку він не втратить ніколи. До сьогодні в селі Трахтемирів, в урочищі Чернече, зберігся козацький цвинтар ХVІІ — ХVІІІ ст. зі своєрідними стелами довільної форми, постаментами у вигляді півмісяця, вирізьбленими мальтійськими хрестами тощо; а також залишки Трахтемирівського козацького монастиря, завалені входи у печери, де в давнину були підземні церкви.
Сьогодні доля заповідника — духовного надбання українського народу — є невтішною. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1994 року, територію від с. Трахтемирів до с. Бучак було оголошено історико-культурним заповідником «Трахтемирів» загальною площею 4465 га. Але 26 лютого 2002 року більша частина заповідника (3875 га!) за рішенням Черкаської облради перейшла у власність приватного РЛП «Трахтемирів» та під мисливські угіддя І. Бакая (того І. Бакая, якого розшукує і ніяк не знайде Генеральна прокуратура України!). За історико-культурним заповідником залишилася територія площею всього лише 590 га. У 2005 році Черкаська облрада скасувала рішення своїх попередників, однак РЛП і далі існує як приватне мисливське угіддя.

Прикро, що пам’ятки, розташовані на узбережжі водосховища, поглинає вода, не проводиться укріплення берегової лінії. Нинішні господарі Трахтемирова думають лише про розведення тварин для полювання та про будівництво мисливських «будиночків». При цьому вони навіть не звертають уваги на те, що басейн випадково розмістився над могилою видатного козака Мухи. Культурні надбання всієї України мало цікавлять заможних. Тому Трахтемирів став знахідкою для чорних археологів.

Дивно, однак, що про таку місцевість зовсім не згадують урядовці (принаймні публічно), заповідник фінансується погано, а археологічні розвідки практично не здійснюються з тих же причин. Здається, що Трахтемирів забули свідомо і навмисне. Залишається лише гадати, скільки ще має збігти часу, щоб українці навчилися цінувати своє минуле, свою історію, свою культуру і, зрештою, свою Україну.

Автор тексту Вікторія КАГАЛОВСЬКА

Джерело ukrslovo.com.ua

1 коментар: